| Біологічна зброя Бактеріологічна (біологічна) зброя – це патогенні мікроорганізми, бактеріальні токсини, заражені тварини, а також засоби доставки вірусів (ракети, керовані снаряди). Ідеєю застосування хвороботворних мікроорганізмів військові зацікавилися тому, що інфекційні хвороби часто призводили до значних людських втрат. Різні епідемії, що виникали під час ведення воєн це засвідчують. Наприклад, 1741 року з 27 тисяч солдат, що брали участь у військовій кампанії в Мексиці й Перу, 20 тисяч померло від жовтої лихоманки. З 1733 до 1865 рр. під час воєн у Європі загинуло близько восьми мільйонів осіб, з них бойові втрати склали тільки 1,5 млн., а 6,5 млн. осіб стали жертвами інфекційних захворювань. Перший історичний факт застосування біологічної зброї під час ведення бойових дій було зафіксовано 1347 року на території Криму. Тоді війська Джанібека взяли в облогу фортецю Кафа (нині Феодосія). За наказом Джанібека на територію осадженої фортеці з допомогою катапульти закинули тіло померлої від чуми людини. Труп, який перелетів через мур фортеці, розбився й почав розкладатися. Після цього в Кафі почалася епідемія чуми. Наприкінці 18 століття північноамериканські колонізатори використовували інший спосіб винищення супротивника – за допомогою поширення збудника віспи. Заражені ковдри роздавали тубільцям. Перший такий випадок було зафіксовано в 1763 році. У наш час інфекційні захворювання також можуть помітно впливати на перебіг бойових дій. Скажімо, під час війни у В’єтнамі (60-70 рр. минулого століття) через інфекційні хвороби втратило боєздатність й загинуло втричі більше солдатів, аніж було втрачено вбитими й пораненими в бою. Цілеспрямовану й систематичну розробку цього виду зброї було розпочато лише на початку ХХ століття. За часів Першої світової війни кайзерівська Німеччина застосовувала біологічні засоби з диверсійною метою. У 1915 році німецькі агенти заражали збудниками сибірки та сапом коней і худобу, яка відправлялася з Південної Америки до Франції. Згодом коней супротивника німці заражали в Росії (1915 р.), на території Румунії (1916 р.) та на французькому фронті в 1917 році. Однак, на думку самих німецьких вчених, ці спроби не були надто ефективними, бо в ті часи не було ще створено дійових способів поширення вірусів. Так, скажімо, для зараження коней диверсанти повинні були змащувати їм ніздрі квачами, на які наносилися збудники сапу. Незадовго до Другої світової війни масове виробництво компонентів біологічної зброї налагодили японці. Для цього на території окупованої японцями Маньчжурії діяло два крупних науково-дослідних центри, які мали власні випробувальні полігони. Там японці проводили випробовування біологічних засобів не тільки на тваринах і на військовополонених, а також і на цивільному населенні окупованого Китаю. На Хабаровському процесі над військовими японськими злочинцями (1949 рік) звинувачений Курасава дав свідчення про те, що тільки один з відділів японського загону № 731 міг виготовити за місяць близько 300 кг бактерій чуми чи 800-900 кг бактерій черевного тифу. З 1941 року властивості біологічних засобів ведення війни почали вивчати в США. З цією метою було створено окрему спеціальну науково-дослідну службу, яка мала потужні дослідні й експериментальні лабораторії, підприємства для створення й зберігання біологічних засобів та випробувальний полігон. Під час Другої світової війни активно працювала в цьому напрямку й гітлерівська Німеччина. Під час Нюрнберзького процесу з’ясувалося, що ще з 1943 року Німеччина розпочала активну підготовку до ведення біологічної війни. З цією метою поблизу Познані було створено дослідний інститут, в якому вирощували бактерії збудників чуми, шкідників рослин, сибірки, туберкульозу й інших небезпечних захворювань, вивчалися різні способи зараження людини збудниками висипного тифу. Застосування біологічної зброї під час Першої світової війни викликало хвилю невдоволень і протестів у всьому світі. В зв’язку з цим, 17 червня 1925 року в Женеві було підписано протокол про заборону застосування отруйних газів та бактеріологічних засобів. А в 1972 році побачила світ Конвенція про заборону розробки, виробництва й накопичення запасів біологічної та токсичної зброї. Найвідоміший з останніх випадків застосування бактеріологічної зброї стався 1980 року. Тоді США використало проти Куби два типи збудників – геморагічного кон’юнктивіту свиней та збудника одного з захворювань цукрової тростини. Існують різні способи застосування бактеріальних засобів. Вони можуть поширюватися за допомогою боєприпасів, спеціальних пристроїв та інших носіїв збудника інфекції. Боєприпасами з бактеріологічною начинкою можуть бути авіаційні бомби, артилерійські міни та снаряди. З цією метою можуть використовуватися пакунки різних типів (мішки, коробки, контейнери), які скидаються з літаків на територію ворога та спеціальні апарати для розсіювання комах. Найпоширенішими з відомих компонентів для створення бактеріологічної зброї є збудники таких небезпечних захворювань як: чума, холера, сибірка, ботулізм. Чума – це гостра інфекційна хвороба, збудником якої є хвороботворний мікроб, непридатний до існування поза організмом людини. Його активність у людських мокротах зберігається близько десяти днів. Інкубаційний період триває 1-3 доби. Захворювання починається з загальної слабкості, лихоманки, головного болю, високої температури та запаморочень. Найбільш небезпечною є легенева форма цієї хвороби. Захворіти на неї можна, вдихаючи повітря, що містить збудник чуми. Хворий швидко втрачає сили, в нього спостерігаються періодичні втрати свідомості, а смерть настає внаслідок послаблення роботи серцево-судинної системи. Окрім погіршення загального стану в ураженої людини з’являється біль у грудях та кашель. Хвороба триває від двох до чотирьох діб. Холера є гострим інфекційним захворюванням, яке швидко поширюється й важко лікується. Збудник холери – холерний вібріон. Він швидко втрачає хвороботворні властивості в повітрі, але у воді збудник здатен зберігатися до кількох місяців. Інкубаційний період холери триває від кількох годин до шести діб, а в середньому 1-3 доби. Типові ознаки холери – блювота, розлад шлунка, судоми. Блювотні маси хворого схожі на рисовий відвар. Під час протікання хвороби втрачається велика кількість рідини, хвора людина швидко худне, а температура тіла знижується до 35°. Сибірка може призводити до зараження сільськогосподарських тварин, через яких інфекція здатна передаватися до людини. Збудник сибірки може потрапляти до організму людини через дихальні шляхи, систему травлення, пошкодження на шкірі. Захворювання на неї настає через 1-3 доби після інфікування й має три форми: легеневу, кишкову та нашкірну. Легенева форма сибірки – це специфічне запалення легенів, при якому температура тіла підвищується, з’являється кашель з виділенням кров’янистої мокроти та послаблюється робота серця. Якщо хворобу не лікувати, через 2-3 дні настає смерть. Кишкова форма хвороби спричиняє виразку кишківника. Вона проявляється гострим болем у животі, кровавою блювотою, розладом шлунка, а смерть настає за 3-4 дні. Нашкірна форма сибірки найчастіше вражає відкриті частини тіла (руки, ноги, шию, обличчя). Попри те, що використання бактеріологічної зброї з військовою метою заборонено вже давно, експерти з тероризму не виключають, що цей вид зброї може бути використаним під час терористичних актів. Вже введено у вжиток нові поняття для характеристики нових видів небезпек: біоагресія, біотероризм тощо. Скажімо, нині біологічний тероризм офіційно визнано однією з головних загроз для національної безпеки США. В час стрімкого розвитку біології у декого з міжнародних експертів як у США, так і в Росії є певні підстави вважати, що нині існує імовірність небезпеки створення й розробки нових, вже вдосконалених біологічних засобів масового знищення. |