Системи та форми лісового господарства. Стиглість лісу

Системи та форми лісового господарства

Багатоцільове призначення лісів вимагає науково-обґрунтованої ор­ганізації лісового господарства з урахуванням природних і економічних особливостей конкретних лісових насаджень. У зв’язку з цим перед лі­совпорядкуванням стоїть завдання запроектувати таку систему ведення лісового господарства, яка б забезпечувала досягнення поставленої перед нею мети з максимальною ефективністю.

Під системою організації лісового господарства слід розуміти комплекс лісівничих, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, лісової рослинності, робочої сили і засобів виробництва з метою забезпечення максималь­ного виходу лісової продукції з кожного гектара лісового фонду і широ­кого використання захисних та охоронних функцій лісу при мінімальних затратах праці та коштів. Кожна система має свій напрям господарства та головну мету. У лісах першої групи виділяють лісозаповідну, лісопаркову та лісозахисну системи лісового господарства.

Лісозаповідна система організовується: в лісах спеціального ці­льового призначення – природних та біосферних заповідниках, націона­льних природних парках, пам’ятках природи, заповідних урочищах, регі­ональних ландшафтних парках; у лісах, що мають наукове та історичне значення – в лісах, розташованих на території історико-культурних за­повідників, меморіальних комплексів, у місцях, пов’язаних з важливими історичними подіями, в межах зон охорони пам’яток історії, археології, містобудування й архітектури, монументального мистецтва, а також у лісових масивах, які є зразками визначних досягнень науки і практики або об’єктами досліджень на довготривалу перспективу, а також у гене­тичних резерватах, лісоплодових насадженнях, субальпійських дерев­них та чагарникових угрупованнях. Станом на 1.09.2000 р. площа при­родно-заповідного фонду України сягає майже 2,4 млн. га, або 4% її те­риторії. Ця система гос­подарювання впроваджується з науковою метою, а також задля збере­ження в природному стані типових або унікальних природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів. Господарська діяльність повинна відповідати цільовому призначенню даної території, сприяти збережен­ню та розмноженню корінних і котрі зникають видів рослин, звірів та пта­хів, цінних у генетично-селекційному відношенні рослин, плодово-ягід­них та горіхоплідних лісів.

В Україні створено 15 природних та 4 біосферних заповідники, 8 національних парків.

Лісопаркова система господарства має за мету поліпшення сані­тарно-гігієнічних умов життя населення міст і курортів, створення умов для відпочинку, захист населених пунктів від дії шкідливих факторів (диму, газу, суховіїв), захист цілющих водних і мінеральних джерел у курортних лісах. Вона організовується у лісопарковій частині лісів зеле­них зон навколо населених пунктів та промислових об’єктів, а також у курортних лісах. Ведення господарства тут полягає у підтримці відпові­дності зовнішніх форм лісопаркового ландшафту його внутрішньому змісту.

Лісозахисна система об’єднує водоохоронні, поле- і ґрунтозахисні ліси. Головною її метою є посилення захисних властивостей лісу шля­хом регулювання фітокліматичних, гідрологічних, ґрунтових та інших процесів. Ліс визнається захисним, якщо він: –    закріплює сипучі піски або перешкоджає змиву чи зсуву ґрунту (ґрунтозахисні ліси); –    збільшує врожайність сільськогосподарських культур на полях (полезахисні ліси); оберігає ріки від обміління і регулює річковий стік води (водо­охоронні ліси); –    оберігає береги рік від розмивів, а русла – від замулення (бере­гозахисні ліси); –    оберігає дороги  від занесення  снігом  чи  піском  (дорожньо-захисні ліси); –    перешкоджає обвалам скель, зсуву ґрунту, сніговим лавинам у горах (гірськозахисні ліси).

В експлуатаційних лісах другої групи запроваджується лісокультурна система господарювання, її головною метою є створення високо­продуктивних насаджень для якомога повнішого задоволення потреб народного господарства у деревині та інших продуктах лісу при одноча­сному використанні його водоохоронних та захисних функцій. Вирощу­вання насаджень провадиться за активного регулювання людиною про­цесів росту лісу комплексом лісівничих та лісокультурних заходів. Гос­подарство є інтенсивним, зі значними затратами праці та коштів на оди­ницю площі лісових угідь.

Система господарства включає весь комплекс лісогосподарських заходів, спрямованих на оптимальне ведення лісового господарства. Організовуючи господарство в конкретних об’єктах, лісовпорядкування повинно запроектувати такий режим його ведення, який би забезпечив досягнення поставленої мети у даних природних та економічних умовах з максимальною ефективністю. Цей режим називають формою госпо­дарства.

Форму господарства встановлюють за певною домінантою – похо­дженням насаджень, їхньою продуктивністю, способом головної рубки тощо. Часто в одній системі господарства можна виділити кілька форм. Наприклад, у захисній системі залежно від походження насаджень виді­ляють насіннєву та порослеву форми господарства.

Форми господарства за походженням та способом лісовіднов­лення. За походженням виділяють насіннєву (високостовбурну) та по­рослеву (низькостовбурну) форми господарства. Усі хвойні насадження відновлюються тільки насінням, тому в них може бути організована ли­ше високостовбурна форма господарства. Листяні деревостани можуть відновлюватись як насіннєвим, так і вегетативним шляхом. У таких на­садженнях може організовуватись і високостовбурна, і низькостовбурна форми господарства.

Високостовбурні насадження звичайно довговічніші ніж низькостов­бурні й у віці стиглості мають більші запаси деревини на одиниці площі, утворені крупнішими та більш якісними деревами. Високостовбурна фо­рма господарства орієнтована на вирощування крупних сортиментів. Однак у певних лісорослинних умовах лісовпорядкування проектує по­рослеве відновлення насаджень, які вирубуються. Хоч така форма господарства і передбачає отримання у кінцевому підсумку дрібних сорти­ментів (будівельний ліс, рудниковий стояк) та дров, вона має й свої пе­реваги, оскільки дозволяє практично протягом року відновити лісом зру­би. Порослеві деревостани в перші два-три десятиріччя мають більший запас на одному гектарі ніж насіннєві. Проектуючи рубки головного корис­тування у низькостовбурній формі господарства орієнтуються на порос­леву стиглість насадження – максимальний вік, при якому воно ще може давати поросль.

У природі часто зустрічаються насадження змішаного походження. В такому разі форму господарства встановлюють, керуючись перевагою дерев насіннєвого чи порослевого походження.

Організовуючи господарства у дубових лісах, до високостовбурного відносять і високопродуктивні (II і вищих класів бонітету) дубняки порос­левого походження.

Форми господарства за способами рубки. Основною метою ве­дення лісового господарства є заготівля деревини. Вона може проводи­тись різними способами, застосування яких залежить від економічних та природних умов. За способами рубки встановлюють дві форми госпо­дарства – лісосічні та вибіркові.

Всі лісосічні форми господарства можна поділити на три категорії, котрі різняться тривалістю періоду їхнього поновлення: суцільно-, насін­нєве- та вибірковолісосічна.

У суцільнолісосічному господарстві насадження вирубують при головній рубці за один прийом, поновлення відбувається штучним (посів чи посадка) або природним (самосів) шляхами за період, що не пере­вищує одного класу віку. Суцільнолісосічна форма господарства зумов­лює утворення одновікових (одноярусних) насаджень.

Суцільнолісосічна форма господарства характерна для рівнинних лісів України – в Поліссі та Лісостепу.

При насіннєво-лісосічній формі господарства лісосіки вирубують за декілька прийомів, що сприяє природному поновленню лісу та захис­ту його від шкідливих факторів середовища деревами, що зостаються після проведення чергового прийому рубки. Рубки, що проводять в на­садженні кілька разів, називають поступовими.

Отже, поступова рубка розрахована на природне відновлення лісу. Такий спосіб рубки особливо сприяє росту тіньовитривалих порід (яли­ця, бук), яким у ранньому віці потрібен захист під наметом лісу. Після першого прийому наступні проводять за умови нагромадження життє­здатного підросту, який може забезпечити задовільне лісовідновлення на зрубі через 5-7 років.

Технологія поступових рубок складніша порівняно з суцільнолісосі-чними рубками, і для їхнього виконання потрібен більш кваліфікований персонал. Неправильне проведення поступової рубки (пошкодження підросту, ґрунту та залишених на корені дерев, занадто велика вибірка дерев у перші прийоми рубки і т.п.) завдає більше шкоди, ніж недоліки при суцільнолісосічній рубці. Поступові рубки часто застосовують у во­доохоронних протиерозійних гірських лісах Карпат. У рівнинних умовах України їх рекомендують проводити у лісах першої групи.

Насіннєво-лісосічна форма ведення господарства є добрим спосо­бом переведення тимчасових (похідних) листяних господарств (грабові, осикові і т.п.) у корінні типи лісу.

Вибірковолісосічну форму господарства застосовують у густоза-селених районах, зокрема в лісах зелених зон, за наявності мережі до­ріг та просік, яка дозволяє швидко вивезти заготовлену деревину без шкоди для підросту. Метою рубки є збереження природного насіннєвого поновлення та сприяння розвитку підросту за допомогою бокового осві­тлення. Рубка проводиться нерегулярно в часі, не з однаковою кількістю прийомів, нерівномірно розміщена по території.

Лісівничою основою цієї форми господарства є групово-вибіркові рубки. Під час їхнього проведення стиглий деревостан вирубують за декілька прийомів протягом 30-40 років нерівномірно по площі. При цьому в насадженні утворюються «вікна» вирубаного лісу над куртина­ми підросту. Діаметри «вікон» на повинні перевищувати висоту дерев. При черговому прийомі вирубують смугу деревостану завширшки 5-15 м по межі куртини для освітлення і створення сприятливих умов для росту молодняку. Така форма господарства веде до формування різновіково­го насадження зі ступінчастим наметом. Вибірково-лісосічна форма гос­подарства знаходить застосування у лісогосподарських частинах зеле­них зон, її доцільно запроваджувати в гірських лісах Карпат і Криму.

Вибіркові форми господарства ділять на екстенсивне- та інтенси­вно-вибіркову.

Екстенсивно-вибіркова форма господарства ґрунтується на під­невільно-вибірковій рубці. При такій рубці протягом тривалого часу ви­рубують крупні здорові ділові дерева панівних порід, котрі досягли ба­жаної товщини. Тонші дерева залишають на корені. Господарство є кру-пнотоварним, воно не може бути організованим у насадженнях низьких бонітетів. Тонкомір через певний час (40-80 років) досягає збутових розмірів у товщину і рубка повторюється. Період між рубками називають оборотом господарства. Маса деревини, що вирубується в господарс­тві, залежить від мінімального збутового діаметра – чим він менший, тим більше деревини заготовляють. У цілому вирубують 10-30% наяв­ного запасу деревостану.

Інтенсивно-вибіркова форма господарства реалізується на осно­ві добровільно-вибіркової рубки. Цю рубку провадять у насадженнях будь-якого віку, дерева вирубують, незважаючи на їхній розмір. Рубці підлягають фаутні, криві, пошкоджені дерева, ті, що заважають росту дерев головної породи. Повторюється рубка не рідше одного разу на 10 років, за своєю суттю це одночасно і рубка догляду за насадженням, і санітарна, і головна. За такої форми ведення господарства постійно зберігається достатня зімкнутість насаджень. Розмір користування об­межується величиною поточного приросту. У кінцевому результаті ліс при такій рубці стає різновіковим.

Форми господарства за товарністю. Під товарністю насаджень розуміють частку в них ділової деревини певного класу крупності. Зале­жно від цього виділяють крупнотоварні та дрібнотоварні господарства.

Грубими сортиментами вважають такі, що мають у верхньому відрізі без кори діаметр 25см і більше, середніми – 13-24см, дрібними – 3-12см.

Крупнотоварні господарства організовують з метою вирощу­вання деревини до часу, коли з неї можна отримати грубі сортименти, при цьому частково отримують тонкомірну деревину та дрова. Такі гос­подарства організовують у здорових насадженнях І-ІІІ класів бонітету. Вони характеризуються високим віком головної рубки, який признача­ється, як правило, за віком технічної стиглості головних порід, тобто за віком, у якому вони дають найбільший середній приріст провідних сор­тиментів.

Для дрібнотоварних господарств придатні насадження будь-якої продуктивності, але їх доцільно організовувати у насадженнях ни­зьких (IV-V) бонітетів. Дрібнотоварні господарства часто організовують у лісах, що належать колективним селянським спілкам, де попитом корис­тується середня та дрібна ділова деревини і дрова. У цих господарствах вік головної рубки знижений, як правило, його встановлюють за віком кількісної стиглості насаджень.

Вибір та встановлення форми господарства є важливим завданням лісовпорядкування. Вибираючи форму господарства, враховують еко­номічні умови об’єкта лісовпорядкування, його природно-історичні умо­ви, досвід господарської діяльності. Встановлена форма господарства має відповідати, передовсім, інтересам вирощування головної породи. Конкретна форма господарства для кожної господарської одиниці зав­жди є складною. Як правило, вона являє собою сукупність кількох форм.

Організовуючи господарські секції в лісах першої групи, до уваги беруть, передусім, інтереси лісовирощування та збереження захисних функцій лісу, в лісах другої групи – інтереси лісовирощування з ураху­ванням вимог лісоексплуатації.

Стиглість лісу

Стиглість сільськогосподарських культур настає після певного (три­валістю, переважно, менше одного року) періоду росту та дозрівання. Критерієм стиглості сільськогосподарських продуктів є їхня оцінка та визнання того, що вони є придатними до вживання і не можуть тривалий час перебувати на полі, а, задля запобігання псуванню, мають бути зі­брані і покладені на зберігання.

У лісовому господарстві визначення стиглості основного його про­дукту – деревини – складніше ніж у сільському господарстві. Це пояс­нюється особливостями лісогосподарської галузі – тривалим періодом вирощування деревини та різними цілями ведення господарства у тому чи іншому лісовому насадженні.

Під стиглістю лісу розуміють такий його стан, при якому він найкра­ще відповідає меті господарства, тобто найповніше задовольняє потре­би господарства у конкретних сортиментах деревини або проявляє свої корисні властивості. Однак, потрібно розуміти, що поняття стиглості не може бути застосоване до такого складного та багатогранного комплек­су, яким є ліс. Навіть на невеликій території лісу ростуть дерева різного віку та різних порід, ділянки цієї території можуть відрізнятися за своїми ґрунтовими умовами та рельєфом. Об’єкт, до якого застосовують термін «стиглість лісу», має бути конкретизований, тобто треба з’ясувати, чи йдеться про насадження конкретних лісоутворювальних порід, чи навіть про окремі дерева.

Теорія лісовпорядкування розглядає не одну стиглість, а вивчає рі­зні її види. Одні з них визначаються природними процесами росту і роз­витку дерев та лісостанів, інші – технічними й економічними розрахун­ками та господарськими умовами. Кожен із видів стиглості характеризує певний стан насадження, відповідність його конкретним вимогам, пов’язаним із віком насаджень та господарськими потребами. Всі види стиглості можуть бути поділені на дві групи: біологічні (природна, відно-влювальна та фізіологічна) й економічні (кількісна, технічна, господар­ська, якісна, захисна тощо).

Стан насадження або окремих дерев, при якому вони переходять у стадію відмирання, називається природною стиглістю, а вік, у якому починається цей процес, називається віком природної стиглості. На­стання цього віку в окремих дерев можна визначити за об’єктивними ознаками. Дерева припиняють ріст у висоту, мають плоску та рідку кро­ну, часто суховерхі, хвоя почорніла, кора тріщинувата, покрита лишай­никами. У насадженні досягнення віку природної стиглості супроводжується помітним зрідженням деревостану. Однак, як зазначає М.М. Орлов (1927), «…як під час природного процесу зріджування, так ще біль­ше у разі застосування сильних прохідних рубок, зменшення загальної маси насадження не може вважатися за момент його природної стигло­сті, оскільки воно може компенсуватися підняттям цінності вирощеної деревини. Звідси випливає, що стосовно насаджень природна стиглість може бути визначена об’єктивно за зміною їхньої цінності та прибутко­вості».

Вік природної стиглості залежить від деревної породи, умов місцезростання, походження. У високобонітетних деревостанах природна стиглість настає пізніше, ніж у насадженнях з низькою продук­тивністю; у лісостанах вік природної стиглості нижчий, ніж у окремих де­рев; у насадженнях, що розташовані у північних районах, він нижчий, ніж у південних.

Природна стиглість є тим максимальним віком, до якого можна три­мати дерева на корені. У практиці лісовпорядкування вона знаходить застосування в тих господарствах, де за мету мають не одержання де­ревини, а використання якихось захисних функцій лісу (курортні ліси, лісопарки, зелені зони і т.п.). Настання природної стиглості супроводжу­ється не тільки різким зниженням приросту насадження та погіршенням якості деревини, а й втратою його захисних властивостей. Беручи до уваги, що в лісах першої групи землі повинні постійно бути вкритими лісами, деревостани призначають у рубку значно раніше від віку приро­дної стиглості. Це дозволяє обійтись тут без суцільних рубок, а прово­дити поступові чи добровільно-вибіркові.

Відновлювальна, або фізична стиглість насаджень настає тоді, коли забезпечується найкраще їхнє природне поновлення. Вона вказує на ту вікову межу, за яку не повинна переходити рубка, що має задово­льняти вимоги постійності користування на основі забезпечення природ­ного лісовідновлення. Розрізняють порослеву та насіннєву відновлюва-льні стиглості.

Порослева стиглість характеризує той максимальний вік, при якому дерево чи лісостан ще спроможні на достатню кількість порослі. З на­станням цього віку здатність деревостану до самовідновлення значно зменшується або повністю зникає. Порослева відновлювальна стиглість має велике значення у низькостовбурних та змішаних за походженням господарствах, де важливо головну рубку проводити не пізніше від віку порослевої стиглості. Це – насадження м’яколистяних порід на перезво­ложених землях, заплавні ліси.

Віком насіннєвої стиглості називають той найменший вік, при якому дерева або лісостан уже дають достатній урожай насіння для за­ліснення зрубів. Практичне значення цього виду стиглості невелике, оскільки до головної рубки залучаються деревостани, як правило, знач­но старші від нього. Насіннєва стиглість враховується під час організації лісонасіннєвих господарств, у яких рубками догляду забезпечують до­статню плодоносність уже в мінімальному віці. Плодоносність лісостанів триває до глибокої старості, тобто аж до настання віку природної стиг­лості.

Відновлювальна стиглість деревостанів залежить від панівної поро­ди, їхнього походження, умов місцезростання, ступеня зімк­нутості крон дерев, загального стану. У несприятливих умовах вік насін­нєвої відновлювальної стиглості у дерев настає раніше, в добрих умо­вах – пізніше. Дерева, що ростуть окремо, вступають у цей вік дещо ра­ніше ніж у насадженні.

Фізіологічно стиглим слід уважати такий лісостан, у якому спосте­рігається найбільший поточний приріст деревної маси. Дослідження сві­дчать, що саме в цьому віці створюється максимальний ефект оздоров­лення навколишнього середовища.

Кількісною стиглістю називають той вік дерева чи насадження, при якому їхній середній об’ємний приріст досягає максимальної вели­чини. Характерною особливістю віку, при якому настає ця стиглість, є однаковість середнього і поточного приростів. До настання віку кількісної стиглості поточний приріст переважає середній, а після цього поступається йому. Вік кількісної стиглості можна суттєво змінити, проводячи інтенсивні рубки догляду.

Кількісна стиглість насаджень залежить від панівної деревної поро­ди, типу умов місцезростання, стану дерев. Вік кількісної стиглості де­рев, що складають насадження, неоднаковий: у крупних за розмірами дерев він настає раніше ніж у малих; у швидкорослих деревних порід -раніше ніж у повільнорослих; у насадженнях, що ростуть у добрих умо­вах місцезростання – раніше ніж у поганих; на півночі він настає пізніше ніж на півдні.

Вік кількісної стиглості насаджень особливо важливо враховувати у господарствах, зорієнтованих на отримання максимальної маси дере­вини, незалежно від її якості (наприклад, у тих, що мають за мету виро­щування деревини на паперові баланси чи, скажімо, дрова для палива). Але про нього не варто забувати і під час організації будь-якого госпо­дарства – вік головної рубки не повинен бути нижчим від віку кількісної стиглості насаджень.

Вік кількісної стиглості деревостанів можна встановити за співвід­ношенням поточного та середнього приростів, скориставшись місцеви­ми таблицями ходу росту. Однак таблиці ходу росту скла­дені для зімкнутих і чистих за складом деревостанів. У природі ж пере­важають насадження мішані, пройдені рубками догляду, з повнотою, нижчою за максимальну. Тому вік кількісної стиглості таких дерево станів краще визначати безпосередньо у процесі інвентаризації лісу за відсот­ком об’ємного приросту. Якщо відсоток поточного об’ємного приросту більший за відсоток середнього, то деревостан ще не досяг віку кількіс­ної стиглості, якщо нижчий – деревостан перейшов за цей вік, якщо во­ни однакові – деревостан перебуває у віці кількісної стиглості. У міша­них насадженнях відсоток поточного об’ємного приросту знаходять для кожної складової породи окремо, а відсоток середнього обчислюють як середньозважений за часткою кожної породи у складі насадження.

Технічною стиглістю називають такий стан насадження, при якому спостерігається максимальний середній приріст провідного сортименту або групи основних сортиментів. Технічна стиглість відображає цільову спрямованість господарства у певних економічних і природних умовах. За нею встановлюють оптимальні віки головної рубки насаджень у лісах другої групи. Вік, коли настає така стиглість, називають віком технічної стиглості. Як і вік кількісної стиглості, він залежить від породи, лісорос-линних умов. Крім того, на вік технічної стиглості впливає середній діа­метр провідного сортименту, повнота насадження (у зімкнутих дерево-станах він настає пізніше). Своєчасним проведенням рубок догляду вік технічної стиглості можна знизити на 10-20 років.

Під час встановлення технічної стиглості необхідно враховувати, що, починаючи з певного віку, у насадженні спостерігається значне зни­ження виходу ділової деревини та її якості за рахунок пошкодження де­рев гнилями. Ці втрати далеко не завжди компенсуються збільшенням з віком частки крупних сортиментів. Крім того, слід брати до уваги мініма­льний вік насаджень, з настанням якого фізико-механічні властивості деревини набувають необхідних параметрів. Одним із основних показ­ників, які характеризують якість деревини, є її щільність. Вона впливає на фізико-механічні властивості деревини, вихід целюлози, якість папе­ру та деревинно-стружкових плит.

Щільність деревини збільшується до певного віку. Чим інтенсивніше це відбувається, тим раніше дана порода досягає межі, за якою почина­ється зворотний процес.

Вік технічної стиглості можна визначити за таблицями ходу росту нормальних (повних) деревостанів, з використанням таблиць товарної структури і даних про динаміку відсотка ділових дерев у насадженні.

Точніше технічну стиглість визначають за даними пробних площ, спеціально закладених у процесі лісовпорядних робіт. Пробні площі за­кладають у насадженнях, починаючи з мінімального віку, який забезпе­чує заготівлю провідного сортименту, в дво-триразовій повторюваності, за десятирічними класами віку. При цьому має бути приблизно однако­вий видовий склад досліджуваних деревостанів, їхня повнота, умови місцезростання. На пробних площах здійснюють розкряжування обліко­вих дерев, підібраних, як правило, за ступенями товщини. Якщо враху­вати, що пиловник у соснових насадженнях можна отримувати вже у віці 50 років, кількість закладених пробних площ, починаючи з цього віку до найстаршого, сягатиме 30-40. Отже, такий спосіб потребує значних за­трат праці та коштів, і за один лісовпорядний сезон зібрати достатній за обсягом експериментальний матеріал може лише спеціально створена з цією метою лісовпорядна партія. Тому в усіх випадках пробні площі, які закладають для вивчення товарної структури насаджень, нагрома­джуються протягом кількох ревізійних періодів. Сортиментація деревини за класами крупності дозволяє використовувати матеріали пробних площ навіть у разі зміни стандартів на той чи інший сортимент.

Віки кількісної та технічної стиглостей, на яких будує свої розрахун­ки лісовпорядкування в останні десятиріччя, ігнорують якість деревини та її грошову вартість. Проте в умовах ринкових відносин вартісна оцін­ка продукції, яку отримують під час рубки насадження, має вирішальне значення, а прибуток від реалізації деревини визначається не тільки її масою, а залежить, значною мірою, і від її якості.

З економічної точки зору критерієм якості деревини може слугувати таксова вартість. Таксова вартість породи в межах розряду такс зале­жить від категорії крупності деревини. Зі зростанням віку дерева вар­тість деревини збільшується, бо крупна деревина дорожча ніж дрібна. Однак це збільшення не є безмежним. Той вік дерева чи насадження, при якому середня ціна 1 м³ деревини досягає найбільшої величини, називається віком якісної стиглості. Ціну 1 м³ деревини, знайдену як се­реднє з цін окремих сортиментів, називають якісною цифрою, а зміну якісної цифри з віком лісу- якісним приростом. Інакше кажучи, якісна цифра- це знеособлена середня вартість 1 м³ деревини, визначена з урахуванням виходу конкретних сортиментів та їхніх цін.

Отже, під якісною стиглістю розуміють такий стан дерева чи наса­дження, при якому якісна цифра досягає найбільшої величини.

Вік якісної стиглості залежить від економічних умов та вартості різ­них сортиментів деревини. При цьому чим більшою буде різниця у вар­тості між крупними і дрібними сортиментами, тим більшим буде вік якіс­ної стиглості. У порід, які дають якісну крупну ділову деревину високої вартості, наприклад, дуб, вік якісної стиглості може наближатись до віку природної стиглості. У низькотоварних малопродуктивних насадженнях вік якісної стиглості настає раніше ніж у крупнотоварних і високобонітетних.

Під час встановлення раціональних термінів вирощування лісу важ­ливо поєднувати високі якісні показники з максимальним кількісним ви­ходом сортиментів. Подібне поєднання якісних і кількісних показників відображає господарська стиглість насаджень.

Віком господарської стиглості називають такий вік насадження, коли воно дає максимальний середній річний грошовий прибуток. Щорі­чна прибутковість визначається величиною річного приросту деревини та його вартістю. Ілюстрація господарської стиглості насаджень на при­кладі березових лісостанів наведена у

Як видно з наведених даних, кількісної стиглості березняки досягли у 40 років: у цьому віці вони мають максимальну середню зміну запасу. Якісна стиглість настає у 100 років, коли найвищою є якісна цифра. Гос­подарська ж стиглість розглянутих насаджень спостерігається у 80-річному віці, коли сягає максимуму щорічний середній прибуток від го­ловного користування.

У цілому можна сказати, що в господарствах, орієнтованих на мак­симальне одержання ділової деревини, вік господарської стиглості зна­ходиться між віком кількісної та якісної стиглостей, а в господарствах, зацікавлених у одержанні максимальної маси деревини, незважаючи на її якість, вік господарської й кількісної стиглостей збігається.

Менш вивченим, але не менш важливим видом стиглостей лісу є захисна стиглість. Відомо, що захисні функції лісів різноманітні. Всі ці функції та ступінь їхнього виявлення перебувають у тісному зв’язку з динамікою нагромадження фітомаси, що значною мірою визначається віком деревостанів. Захисна стиглість настає не відразу, а наростає по­ступово, тому говорять не про вік, а про період захисної стиглості. Цей період повинен характеризуватися початковим і кінцевим віком наса­дження, під час якого захисні функції лісу проявляються максимально. Так, у полезахисних лісосмугах захисні функції починають виявлятися з 3-5 років, ще до зімкнення крон. Зі збільшенням висоти захисний вплив лісосмуги зростає, розповсюджуючись на територію, що дорівнює ши­рині 20-25 висот лісосмуги. Захисні властивості лісу також залежать від складу, повноти, віку, стану тощо. У період кульмінації приросту у висо­ту захисний вплив лісу, очевидно, досягає максимуму і триває певний час.

Ґрунтозахисні функції лісу максимально проявляються у середньо-вікових деревостанах і залежать від глибини розповсюдження кореневої системи, густоти підліску, потужності підстилки. У віці природної стиглості, коли починають відмирати панівні дерева, ґрунтозахисна функція насад­жень знижується.

Велике значення має гідрологічна (водоохоронна) роль лісу. Вста­новлено, що в цілому гідрологічний вплив насаджень змінюється адек­ватно вмісту в них органічної речовини, причому максимум наявної біо­маси припадає на перші класи середньовікових насаджень, після чого настає тривалий період їхньої стабільної захисної функції. На основі багаторічних досліджень у Карпатах О.В. Чубатий (1968) встановив, що пристиглі, стиглі та перестійні насадження менше випаровують вологи, а тому забезпечують більший загальний стік і краще проявляють водо­регулювальні властивості, ніж молодші деревостани. Цей висновок про вік найефективнішої охоронної ролі лісу потребує перевірки, оскільки для неї важливе не стільки забезпечення загального стоку води, скільки її поглинання і випаровування.

У цілому можна констатувати, що період повноцінного виявлення захисних властивостей досить тривалий і закінчується за 1-2 класи до природної стиглості. Тому оптимальний вік рубки в деяких категоріях лісів першої групи (природоохоронні та захисні смуги, лісогосподарські частини зелених зон і т.д.) лімітується не верхньою межею віку захисної стиглості, яка значно вища, а технічними та економічними параметрами комплексного лісокористування.

У 60-70-ті роки минулого століття ряд учених (Є.Я. Судачков, Ф.Т. Костюкевип, М.М. Трубніков та ін.) запропонували поняття економічної стиглості, розуміючи під нею такий стан насадження, при якому вони 1.1 певних умов дає найвищий економічний ефект. У трактуванні М.О. Мойсеєва (1980) економічна стиглість розглядається як функція узагальнювальної оцінки народногосподарської значущості лісів, у зв’я­зку :І чим економічні оцінки обороту рубки та ефективності лісовирощу-вання мають бути проведені з урахуванням усіх ресурсних можливостей лісів (деревних, кормових, харчових, технічних, лікарських тощо) та со­ціально-екологічних функцій лісових ценозів. Тобто, економічна оцінка ефективності вирощування деревостанів основних лісоутворювальних порід має враховувати оцінку всіх сировинних та природоохоронних фу­нкцій лісу і визначатися рентабельністю. Залежно від пропонованих ме­тодик економічна оцінка природоохоронних функцій лісів у 10-50 разів вища ніж сировинних. Методики визначення віку економічної стиглості насаджень досить складні у застосуванні, оскільки базуються не тільки на розрахунках собівартості деревної і недеревної продукції, а й на оці­нці захисних функцій лісу. Однак економічна стиглість найповніше вра­ховує багатоцільову суть сучасного лісового господарства.

М.М. Орлов (1928) рекомендував визначати вік головної рубки за найвищою лісовою рентою, за яку приймав прибуток, створений дерев­ним запасом та землею. Земельна рента (плата за користування зем­лею, зайнятою лісом) враховується у разі встановлення фінансової стиг­лості насаджень, яка широко використовується у розвинутих капіталіс­тичних країнах з метою вирішення питань раціонального лісокористу­вання у приватних лісах. Фінансову стиглість лісу визначають за вказів­ним відсотком, який показує співвідношення між приростом вартості деревини та капіталами, залученими у виробництво. Стиглими вважа­ються насадження у віці, коли приріст за вартістю становить не менше якогось обумовленого відсотка від суми залучених капіталів. Для лісого­сподарського виробництва мінімальним вважається приріст у 3%. Якщо насадження дає приріст, що перевищує цей відсоток – воно не досягло віку стиглості, якщо ж приріст вартості нижчий від вказівного відсотка -насадження невигідно тримати на корені, бо воно не покриває витрат виробництва. Визначаючи фінансову стиглість, враховують витрати на створення насаджень, земельну ренту та адміністративно-господарську діяльність. На величину віку фінансової стиглості впливають прибутки від проміжних користувань лісом (особливо від прохідних рубок) та роз­міру і вартості деревини від головного користування. За М.М. Орловим, при 3%-й нормі росту фінансова стиглість настає: для ялинових наса­джень – у 80, соснових – у 100, букових – у 120, дубових – у 140 років. У цілому фінансова стиглість не може слугувати критерієм для встанов­лення віку рубки лісу, оскільки вона не враховує природоохоронних та інших корисних функцій лісу

ЛІТЕРАТУРА

2. Гірс О. А., Новак Б.І., Кашпор С.М. Лісовпорядкування: Підручник. – К.: „Арістей”, 2004. – 384 с.

3. Лісовий кодекс України. – К.: Мін лісгосп України, 1994. – 56 с.