Курсова робота з лісознавства На тему : ,, Типологічний аналіз свіжої сосново-грабової судіброви’’

Зміст

Вступ____________________________________________________________3

1.Опис  свіжої  сосново-грабової  судіброви____________________________5

1.1. Типоутворююча  роль  дуба  та сосни і граба як супутніх порід_______5

1.2. Огляд типів лісу за участю головної породи у даному типі         

лісорослинних  умов______________________________________________7

1.3. Діагностична  характеристика свіжої сосново-грабової  судіброви________________________________________________________9

1.3.1. Опис основних рис  свіжої сосново-грабової  судіброви_____________________________________________________9

1.3.2. Характеристика можливого травостою в свіжій сосново-грабової  судіброві____________________________________________________10

1.3.3. Опис відповідного тупу лісу грунту ________________________13

2. Типологічний  аналіз свіжої сосново-грабової  судіброви (С2 с-гД) на основі базових  даних______________________________________________16

2.1. Визначення  фактичної  та потенціальної  продуктивності насадження__________________________________________________17

2.2. Групування  деревостанів на корінні та похідні ________________22

3. Аналіз ефективності  використання  типологічного  потенціалу________24

4. Висновки  про  сучасний стан  насаджень  сосново-грабової  судіброви__25

Список  використаної  літератури____________________________________26

Вступ

Історія  людства  нерозривно  пов’язана  з  історією  природи,  без  цього  зв’язку  неможливо  говорити  про світову, планетарну історію. Ліс  як головний  компонент  біосфери  завжди відігравав величезну роль  ужитті людини.

Первісна  залежність людини  від навколишнього  середовища є цілковитою. Ліс годував її плодами, зігрівав, з дерева виготовляли  знаряддя праці, будували житло  тощо.

У наш час з посиленням використання природних ресурсів постала загроза їх виснаження. Зменшуються площі лісів та орних земель, у багатьох країнах спостерігається нестача питної води. Індустрія інтенсивно споживає запас кисню.

За даними ООН, загальна площа лісів планети становить 4,1млрд га, або 28-30% поверхні суходолу і 8-10% усієї поверхні Землі. Така лісистість є мінімально допустимою: при ній ще забезпечується нормальне функціонування біосфери. В результаті людської діяльності за останні 3 тис. років площа лісів зменшилась в півтора рази. В Україні за останні 500 років цей показник зменшився втричі. Нині їх площа становить 15,6% (це найнижчий показник у Європі). Для досягнення  нормальних екологічних умов життя лісистість нашої країни необхідно збільшити до 20-25%.

Головним завданням лісового господарства є найбільш раціональне використання земель державного лісового фонду з метою отримання максимальної кількості деревини та іншої побічної продукції з одиниці лісової площі, покращення стану і підвищення якості лісів з одночасним використанням, збереження і відновлення всіх багатогранних особливостей лісу, оскільки дуже великий відсоток лісів України, особливо в лісостеповій і степові частині України,  відноситься до першої групи – ліси, які виконують природоохоронні функції, лісозаготівля в яких практично відсутня. Успішне виконання цих завдань можливе при веденні лісового господарства на типологічній основі.

Лісова типологія об’єднує вчення про грунт, гідрологію, лісові породи і трав’янисту  рослинність у взаємодії з кліматом та іншими факторами навколишнього середовища. Це наука про класифікацію лісових площ, однорідних за комплексом  кліматичних і лісорослинних  потенціальних можливостей, що однакові за лісівничими ознаками і потребують однакових лісогосподарських заходів. Таким чином, тип лісу дає можливість групування  окремих за площею ділянок  за  спільністю ознак, що  визначає конкретність і предметність, цільове спрямування  і  результативність  комплексу  лісогосподарських заходів залежно від лісорослинних умов.

Запропонована класифікаційна схема і діагностична характеристика  типів лісу  рекомендується  для практичного  використання при  лісовпорядкуванні, проведенні лісогосподарських  заходів, а також при проведенні  і плануванні  цих робіт.    

Діяльність людини протягом тривалого історичного періоду, різноманітність фізико-географічних умов та взаємодія природних процесів значною мірою вплинули на сучасний рівень лісистості і нерівномірність розміщення лісів на території України. Темпи і напрямки людської діяльності щодо зміни площі і географії лісів у різні історичні епохи визначалась рівнем розвитку продуктивних сил і характером суспільного виробництва.

Резервом подальшого збільшення лісових площ є невкриті лісовою рослинністю землі лісового фонду, еродовані сільськогосподарські землі та землі, заліснення яких підвищить продуктивність сільськогосподарського виробництва. Успішне виконання цих та багатьох інших завдань можливе лише у випадку застосування фундаментальних знань лісової типології.   

1.Опис  свіжої  сосново-грабової  судіброви.

  1. Типотвірна  роль  дуба, як головної та сосни і граба, як супутніх порід.
Т ГABCD
0    
1   
2  ++
3  ++
4   +
5    
  Рис. 1. Екологічна  фігура  дуба звичайного.  

Дуб звичайний (Quercus robur L.)  в  помірних  областях  північної півкулі є  однією з     найголовніших  типоутворюючих порід. Латинську родову  назву виводять від двох кельтських слів: quer, що означає  червоне  та  cyer- дерево. Його природній ареал Європа, але поширений в Північній і центральній Америці  та  Східних і Південно-Східних областях Азії і на Кавказі. Значно менше  в  Південно-Західній  Азії. В  Сибіру і  Центральній Азії  взагалі немає  аборигенних  видів  дуба.

Вимогливий до родючості грунту – мезотроф (найчастіше поширений  в  (C-D2-3), світлолюбний, морозо- і вітростійкий, менш вибагливий до вологості(має дуже добре розвинену кореневу систему стержневого типу мезо-ксерофіт, що забезпечує його вологою в несприятливий період вегетації). Розмножується насінням та поростю від пня. Продуктивність деревостану складають до 800м3/га, а подекуди і більше. Деревина  з  темно-бурим ядром і світлою заболонню. Дуб звичайний, як  мезотрофний  вид тому формує  типи лісу, як типоутворююча порода в сугрудах  і  грудах. В екстремальних  умовах фрагментами може  формувати  також типи лісу в суборах,  тут він виступає в якості характерної кліматичної  домішки (Розточчя, Опілля, Полісся, Лісостеп). Детальна, наочна характеристика закономірностей поширення дуба звичайного в межах гігрогенного та трофогенного рядів(едатопів) наведена на (рис .1.), сосни звичайної як кліматичної домішки(рис.1.2.)

Найбільш розповсюдженими типами лісу є свіжі і вологі грабові діброви і судіброви (50%), а також  букові і ялицеві діброви (30%), кленово-липової діброви і судіброви.

Склад  корінного деревостану може змінюватись з віком і кінцевий склад  потрібно сформовувати  в середньовіковому  деревостані. У сирій діброві породи характерної домішки можуть складати 20-30% і достатньо впливати на склад деревостану загалом.

Т ГABCD
0+++ 
1+++ 
2+++ 
3+++ 
4+++ 
5+++ 
Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.) є однією з головних типотвірних  порід, в  умовах борів, суборів та сугрудів, де формує високопродуктивні деревостани (рис.1.2).
Рис.1.2. Екологічна фігура сосни звичайної.  

Відноситься до типових порід, що невимогливі до родючості ґрунту. Оліготроф, ксерофіт, дуже морозостійка, світлолюбна. Утворює багато кліматичних форм. Ростає в різних грунтово-кліматичних умовах (в типах лісорослинних умов від А1-5 до С1-5), утворюючи високопродуктивні деревостани різних бонітетів. У сугрудах формує високопродуктивні насадження разом з дубом звичайним. У борах формує чисті соснові насадження, або з домішкою берези.

1.2. Огляд типів лісу за участю головної породи у даному типі         

лісорослинних  умов.

В повсякденній діяльності лісівники віддавна ділять ліси на окремі ділянки, які є  однорідними за складом, формою, віком, походженням, бонітетом. Однак насадження з однаковими за морфологічними ознаками   можуть відрізнятись умовами поновлення, росту і розвитку  лісу, якістю деревини, очищенням дерев від сучків, вітростійкістю, особливостями ведення лісового господарства. Таксаційні морфологічні показники не розкривали причини різноманітності природних лісів за основними життєвими ознаками. В зв’язку з цим і виникла необхідність поділити ліси за типами, що  були б однорідні за грунтово-гідрологічними і кліматичними умовами і вимагали б  при однаковій таксаційній характеристиці  ідентичних лісогосподарських заходів.

За основу класифікації лісових ділянок відібрані два ведучих едафічних чинники: трофність та його зволоження. Едафічні фактори обумовлюють місцеву різноманітність лісів. У різних природних зонах екологічний вміст едафічної сітки буде неоднаковим, але в сусідніх кліматичних областях можуть бути едафічно однорідні  місце оселення з близьким лісорослинним ефектом, тобто подібні або ідентичні типи лісу.

Місцева різноманітність лісорослиних  умов, яка визначається едафічними чинниками районів з подібними кліматичними показниками, виявляє невелику різноманітність типу лісу, але відповідність до певного едатопу очевидна. Наприклад: у Лісостепу України на Поділлі в С2 формується  С2-г-сД(свіжа грабово-соснова судіброва). Але в одному едатопі може бути і декілька типів лісу за участю головної та супутніх породи: С2-Дск, С2-гД, С2-яцД, С2-бкД, С2-бкДск,-(Українські Карпати);С2-л-сД, С2-л-сД, Лісостепу України на Поділлі, Розточчя, Опілля. Таких прикладів можна наводити десятки. Ця закономірність пов’язана з оптимальними грунтово-гідрологічними умовами, які склалися на території Україні, що зумовлює  підвищення кількості видового складу, і відповідно різноманіття лісорослинних угрупувань на відповідних площах. Порівнянням можуть служити ліси тайги з вузьким флористичним складом і відповідно обмеженею кількістю типів лісу, що напряму пов’язано з несприятливими  ґрунтово-гідрологічним умовами. Згідно наукових даних, типи лісу, які утворює  дуб звичайний  згруповані і представлені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Лісівнича характеристика  основних типів лісу за участю типоутворюючої   породи дуба звичайного для типу лісорослинних  умов  С2.

Тип лісорослинних  умовТипотвірна породаХарактерна кліматична домішкаНазва типу лісуСклад корінного деревостану
12345
     
     
     
     
     
     

1.3. Діагностична характеристика свіжої сосново-грабової судіброви.

1.3.1.Опис основних рис свіжої сосново-грабової судіброви.

Широко розповсюджена в західній частині підзони широколистяних лісів (Українське Полісся), рідше – в правобережному Лісостепу. В лісовій зоні займає припідняті місцеположення або схили, в Лісостепу – пониження.

Грунти – дернові, слабопідзолисті супіщані, піщані з суглинистими прошарками або близьким заляганням суглинка.

Корінний тип деревостану трьохярусний. В першому ярусі –сосна Іа – Іб бонітетів з домішкою берези, і осики, може також  зрідка зустрічатися і дуб  – І і ІІ, як субпанівна порода. Другий ярус утворений  знову ж таки дубом, висота якого залежить від повноти сосни. Якщо сосновий намет не дуже зімкнутий, дуб має ІІ або ІІІ бонітет. Третій ярус утворений грабом, який в багатому (грудуватому) підтипі зливається з ярусом дуба, а в бідному (суборуватому) – з ярусом підліску. До граба бувають домішані клен гостролистий і рідше – липа.

Підлісок – із ліщини з домішкою бруслини бородавчатої, горобни, крушини, калини. Інколи зустрічаються в деревостані груша, яблуня, черешня.

Живий нагрунтовий покрив більш або менш густий – тим рідший, чим повніше намет деревостану. В першому ярусі покриву – орляк 80-100 см висоти з домішкою рокитника, дроку, куничника лісового, в нижньому ярусі – суниця, брусниця, копитняк, грушанка та інші низькі та повзучі рослини. Крім перерахованих, постійними є чина весняна, конвалія, герань, купена лікарська, медунка, буквиця, яглиця, підмареник весняний, вероніка дібровна, ожика волосиста. Моховий покрив відсутній або представлений подушками лісових зелених мохів: плеврозіума, гілокоміума, дікранума хвилястого.

Похідні деревостани: 1) сосняки – звичайний тип, утворений: а) після вибірки листяних в порядку догляду, б) на закинутих орних землях. Ярус дуба і граба швидко відновлюється, якщо поблизу є насінники цих порід;

2) сосняк з дубовим ярусом – утворюється при вирубці підліску і ярусу граба, коли їх поновленню перешкоджає випасання худоби.

3) грабові дубняки – звичайний похідний тип деревостану, утворюється після вибірки більш цінної сосни або на лісосіках суцільного рубання. Граб має половину висоти ярусу дуба;

4) дубняки – після  суцільних рубань, порівняно рідко;

5) грабняки – утворюються після суцільних рубань.

6) осичники – звичайні після суцільного рубання насаджень, у складі яких була осика;

7) березняки – на закинутих орних землях, після пожеж, суцільного рубання, на задернілих ділянках.

1.3.2 Характеристика травостою в свіжій грабово-сосновій судіброві.

Для визначення типів лісу використовують комплекс різнома­нітних ознак, які відображають тісний зв’язок між рослинністю і умовами виростання. Чим більша кількість індикаторів підтвер­джує цей зв’язок, тим повніше і достовірніше розуміння лісорослинних умов ділянки, тим достеменніше встановлення типу. Го­ловний критерій, який дає право віднести дану ділянку лісу до того чи іншого типу лісу, — рослинність.

Характерні види-індикатори властиві тільки певним типам лісу і не зустрічаються в інших. Види з широким екологіч­ним ареалом можуть зустрічатися в різних едатопах. Тому при користуванні трав’яними рослинами як індикаторами врахову­ють постійність, сталість, тривалість, рясність, їх життєві фор­ми. Наприклад, в борах росте виключно оліготрофна рос­линність: чебрець (чебрик), нечуйвітер волохатий, оленячий мох, верес, плеуроцій Шребера, чорниця, брусниця, буяхи (лохина), в суборах, крім оліготрофів, які часто формують основний фон надґрунтового покриття, зустрічаються також мезотрофи: орляк, грушанки, буквиця, медунка вузьколиста, плаун (п’ядич); в сугрудах у надґрунтовому покритті зустрічаються види всіх трьох груп трофності: олігрофи, мезотрофи і мегатрофи, але з переходом до більш бідних підтипів кількість олігротрофів збільшується, а в напрямку більш багатих — зменшується або вони зовсім зникають; для г р у д і в характерне покриття ви­ключно із мегатрофів: яглиця, копитень, зірочник, квасениця, ме­дунка, безщитник жіночий.      

Назва рослини індикатораЕдатоп
1.Молочай кипарисовидний – Euphorbia cyparissias. LB  C1, 2
2.Чаполоч пахуча – Hierochloe odorata L.B  C1, 2
3.Буквиця лікарська – Betonica officinalis L.B  C1, 2
4.Суниця лісова – Fragaria vesca. LB  C1, 2
5.Пахучка звичайна – Clinopodium vulgare L.B  C1, 2
6.Материнка звичайна – Origanum vulgare L.  B  C1, 2
7.Герань криваво –  червона  – Geranium  sanguineum L.B  C1, 2
8.В’язіль різнобарвний – Coronilla varia L.B  C1, 2
9.Приворотень  звичайний –  Alchemilla vulgaris. LB  C1, 2,(3)
10.Суховершки звичайні – Brunella   vulgaris. LB  C1, 2,(3)
11.Деревій звичайний – Achillea millefolium L.B  C1, 2
12.Сонцецвіт звичайний – Helianthemum nummularium Mill.B  C2, 3
13.Червець багаторічний – Scleranthus perennis L.B  C2, 3
14.Гикавка сіра – Berteroa incana L.B  C2, 3, 4
15.Гвоздика дельтовидна – Dianthus deltoides L.B  C2, 3
16.Орляк звичайний –  Pteridium  aquilinum  Kuhn(B)  C2, 3, 4
17.Грушанка круглолиста –  Pyrola  rotundifolia  LB  C2, 3
18.Рамішія однобока –  Ramischia  secunda  GarckeB  C2, 3
19.Медунка вузьколиста – Pulmonaria  angustifolia  L.B  C2, 3
20. Первоцвіт весняний (лікарський) – Primula veris L.B  C2, 3
21. Купена пахуча( лікарська) – Polygonatum odoratum L.B  C(1), 2, 3
22.Перстач білий – Potentilla alba L.B  C2, 3, 4
23. Плаун булавовидний(п’ядич) – Lycopodium clavatum L.B  C2, 3
24. Любка дволиста – Platanthera bifolia L.(B)  C2, 3, 4
25. Підмаренник м’який – Galium boreale LB  C(1), 2, 3
26. Підмаренник північний – Galium mollugo L.B  C2, 3, (4)
27. Костриця червона – Festuca rubra L.B  C1, 2
28. Перестріч гайовий – Melampyrum nemorosum LB  C2, 3
29. Перстач прямостоячий – Potentilla erecta L.B  C2, 3, 4
30. Птілій гребінчастий – Ptilium crista-castrensis (Hedw) De NotB  C2, 3, 4

Трав’яний покрив є чудовим показником вологості грунту. Він відбиває не короткочасні зміни вологості, які відбуваються під впливом дощів або посух, а більш-менш тривалий стан грунту за зволоженням. В дуже сухих типах росте ксерофітна і ксеромезофітна рослинність: ковила, безсмертник піщаний (цмін), оленячий мох, нечуйвітер волохатий, …; в сухих, крім згада­них видів, з’являються мезофіти: брусниця, зелені мохи, орляк, зірочник, чина, …; в свіжих типах на фоні мезофітів зрідка можна знайти мезоксерофіти: котячі лапки, скабіозу жовту, таволгу шестипелюсткову, ломиніс  …, які дуже роз­ростаються на полянах. Вологі типи відрізняються від свіжих відсутністю ксеромезофітів і наявністю мезогігрофітів, таких, як зозулин льон, молінія голуба, плаун, чемериця біла, безщитник жіночий, жовтяниця черговолиста, …; в сирих типах, крім мезогігрофітів і мезофітів, зустрічаються гігрофіти: гадючник, роз­рив-трава звичайна, вовконіг, …, а для мокрих типів характерна рослинність із гігрофітів: пушиця, журавлина (клюква), мохи сфагнові.

Роль трав’яних рослин по-різному характеризує лісорослинні умови і вони виступають в різних аспектах. У типологічному плані виділяють такі групи рослин:

  • характерні види – це рослини-індикатори, які властиві окремим типам і   не зустрічаються в інших;

Таблиці 1.2 Характерні представники  трав’янистої рослинності для визначення типу лісу – свіжої грабово-соснової судіброви (С2-г-сД).

  • постійні види – це такі види, які зустрічаються в одному типі більше 50%;
  • панівні  види – ті види, які переважають над іншими;
  • випадкові види – види, які випадково потрапили на ділянку.

1.3.3. Опис відповідного типу лісу ґрунту

Надійною допоміжною ознакою є грунти, їх тип, меха­нічний і хімічний склад, глибина залягання підґрунтових вод, тов­щина грунту. Механічний склад — найважливіша допоміжна оз­нака для визначення багатства грунту. В різних кліматичних умовах залежно від типу грунтів їх механічний склад і ступінь родючості співвідносяться по-різному. Тому таке співвідношен­ня повинно враховуватись стосовно до кожного кліматичного ра­йону.

До допоміжних ознак відносяться також генетичні гори­зонти грунту. Так, підзолистий горизонт добре виражений у вологих і сирих типах; горизонт вимивання — у вологих і подекуди в сирих; підзолистий та ілюві­альний горизонти в свіжих і сухих типах вирізняються не­чітко або зовсім відсутні; близьке залягання глеєвого горизонту характерне для сирих і мокрих типів; у свіжих едатопах слідів оглеєння до глибини 1.5м не виявляється; тор­ф’яний горизонт — добра ознака сирих і мокрих типів.

Закономірний зв’язок між рельєфом і едатопами дозволяє ко­ристуватись рельєфом як допоміжною ознакою для визначення групи вологості типу. Однак він має, як правило, місцеве зна­чення, ним добре керуватись у гірських умовах.

Іноді допоміжні ознаки є єдиними, тоді вони набувають зна­чення провідних. Так, при визначенні лісорослинних умов степо­вих ділянок, провідними ознаками виступають рельєф, тип грун­ту, рівень закипання карбонатів. Лісопридатність засолених місцеоселень визначається за глибиною залягання горизонту токсич­ної солі.

Діагностика типів умов місцевиростання і типів лісу в гірських умовах має свою специфіку. Необхідно враховувати, що при фор­муванні едатопів у горах велике значення має їх топографічне положення. Складний рельєф, строкатість родючості грунту, ве­лика різноманітність температурних і кліматичних умов, зумов­лених топографічним положенням і висотою місцевості над рівнем моря, визначають багатство типів, та їх різноманітність. Чим кру­тіший схил, тим інтенсивніше змивання грунту, тим сухіше і бідніше місцеоселення. На південних схилах формуються більш сухі едатопи, а при значній стрімкості і змитості грунту, до того ж, — бідніші. На північних схилах формуються кращі умови місце-виростання з холодним і вологим кліматом. Велике визначальне значення має і вітрова експозиція.

Будова цілинного дерново-підзолистого ґрунту така: Нл – лісова підстилка потужністю 3-5 см; Не – гумусово-елювійований, світло-.сірий або білястий, потужністю 5.-30.СМ, дрібногрудкуватий з горизонтальною подільністю;  перехід  помітний. Е – підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, час­то зустрічаються конкреції К(ОН)3 із домішками гумусу й глинистих часток;  перехід  поступовий. Рис.1.3. Профіль дерново підзолистого грунту. І – ілювіальний, темно-бурий .(у легких – чер­вонувато-бурий), щільний, грудкувато-призма-тичний або горіхуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінер-альних колоїдів; Р – материнська порода.  

Враховуючи задані закономірності та специфіку географічного поширення лісів та грунтів України пропонується узагальнений опис відповідного свіжій грабово-сосновій судіброві типу ґрунту, а саме дернового,  слабоопідзоленого.

 Це диференційовані кислі ґрунти з профілем типу Нл+Н+Е+І+Р. Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350-млн. га, в СНД – 185 млн. га, в Україні – 2,5 млн. га. В Україні дерново-підзолисті ґрунти є зональ­ними для Полісся, інколи зустрічаються на борових терасах і старо­давніх прируслових валах рік лісостепу й Карпатської гірської об­ласті. Великі масиви  даних ґрунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії. Клімат зони розповсюдження цих ґрунтів гумідний бореальнии, Кз > 1, континентальний або різкоконтинентальний. Рельєф різноманітний як рівнинний, так і розчленований. Ґрунтотворні породи – водно-льодо­викові, моренні, стародавньоелювіальні, в основному безкарбонатні,  різно­го гранулометричного складу.

Склад і властивості дерново-підзолистихґрунтів пов’язані зі ступенем розвитку підзолис­того процесу ґрунтоутворення. Гранулометричний та хімічний склад змінюються по профілю, аналогічно вище описаним підзолистим ґрун­там. Гумусу мало (2-3% в Не), гумусовий профіль регресивно-аку­мулятивний, тип гумусу гуманно – фульватний (Сгк:Сфк = 0,7-0,9). Фізико-хімічні властивості залежать від гранулометричного складу, породи, ступеня розвитку підзолистого процесу.

Ємність поглинання низька (5-15 мг-екв/100 г ґрунту), ґрунти кислі (рН=3,5-5,5), СНО < 75%, типовий склад обмінних катіонів: Са, Мg, Н. Бідні на азот і фосфор. Фізичні й водно-фізичні властивості різко, змінюються за профілем: щільність, максимальна гігроскопічність найбільші в І- горизонті, а пористість та аерація тут мінімальні, струк­тура ґрунту нестійка.

2. Типологічний аналіз свіжої сосново-грабової судіброви ( C2-с-г-Д) на основі базових даних.

Тип деревостану – найменша і найконкретніша одиниця лісівничо-екологічної типології. Це сукупність ділянок лісу, подіб­них за домінуючою породою деревного ярусу. Вони визначають­ся в межах типу лісу і можуть бути корінними і по­хідними. Корінний деревостан разом з корінною формою надґрунтового покриття є критерієм для виділення типу лісу. Корінні лісостани формуються в умовах незайманого, непорушеного лісу, похідні — на місці корінних під впливом стихій­них явищ (лісові пожежі, вітровали, господарча діяльність). У про­цесі природної зміни лісостанів умови місцезростання, як пра­вило, не порушуються або швидко відновлюються до початко­вого едатопу, і похідні лісостани поступово трансформуються в корінні. Для кожного типу лісу характерний один корінний лісо­стан, а похідних може бути декілька. Не враховуючи цього, бо­таніки виділяють в одному типі лісу декілька типів фітоценозів, називаючи їх типами лісу. В цьому одна із суттєвих відміннос­тей лісівничої і фітоценологічної шкіл лісової типології. Насправді похідні лісостани являють собою форми зміни (порушення або відновлення) корінних асоціацій і повинні класифікуватись у ме­жах кожного типу лісу за домінантними видами і характерною домішкою деревостану, підліску і трав’яного покриття. При ви­значенні типів лісостанів необхідно з’ясувати причини їх утво­рення, генезис, бо в лісовпорядкуванні вони є об’єктом органі­зації господарства.

Називається тип лісостану за переважаючою породою деревного намету з додаванням типу лісу, в межах якого він виділяється: сосняк вологого дубово-сосно­вого субору; дубняк свіжої грабової дібро­ви, грабняк вологої дубової бучини; бучняки     вологої   букової   яличини. На практиці тип деревостану позначається символами: корінний «К» і похідний «П».

Доповнюючою типу лісостану таксономічною одиницею лісівничої типології є форма покриття, яка відображає склад напівчагарникової, трав’яної, мохово-лишайникової рос­линності. На вирубках у процесі їх заростання виділяють типи травостанів, їх визначення необхідне для проектування заходів щодо відновлення лісу на таких ділянках. Вихідними  показниками для репрезентативного типологічного аналізу того чи іншого типу лісу служать не тільки рельєф, висота над рівнем моря, грунтово-гідрологічні умови, але й дужа важливим фактором є таксаційні показники, які відіграють основну роль при оцінці  якісних показників(фактична та потенційна продуктивність, запас, бонітет, повнота) лісостанів. Лісівничо-таксаційна характеристика ділянок деревостанів типу лісу С2-г-сД наведена в табл.2.1.

2.1. Визначення фактичної і потенційної продуктивності насаджень

Для визначення вказаних показників та вирахування ступеня використання типологічного потенціалу зведені показники табл. 2.1 переносимо в табл. 2.2.

Для визначення показників табл. 2.2 виконуємо наступну роботу:

середній фактичний запас на 1 га (гр.5) отримуємо як частку від ділення фактичного запасу на всій площі (гр.4) на загальну площу групи (гр.3); середній фактичний приріст на 1 га (гр.6) визначаємо шляхом ділення середнього запасу на середній вік даної групи, тобто на 5, 15, 25 і т.д. років; середній вік насадження свіжої сосново-грабової судіброви визначаємо, як середньозважену величину. Для цього перемножуємо площу кожної вікової групи на її середній вік. Відтак сумуємо їх і розділяємо на загальну площу типу лісу. Аналогічним чином визначаємо решту середніх показників для насаджень свіжої сосново-грабової судіброви; склад деревостану типологічного еталону (гр.7) вибираємо для кожної вікової групи з табл. 2.1. За типологічний еталон приймаємо корінний деревостан високої повноти і максимальної продуктивності. Вказані показники заносимо у графи 7, 9, 10. На основі цих даних визначаємо середній приріст потенційного насадження (гр.8); потенційний запас(гр.11) кожної вікової групи визначаємо шляхом перемножування запасу на 1 га типологічного еталону (гр.10) на загальну площу вікової групи (гр.3); ступінь використання типологічного потенціалу (гр.12) визначаємо:

К = гр.4/гр.11*100%

В порядку перевірки ступеня використання типологічного потенціалу його можна визначити шляхом співставлення середнього фактичного запасу на 1 га (гр.5) з потенційним (гр.10), або середнього фактичного приросту (гр.6) з потенційним (гр.8).

Фактичну і потенційну продуктивність насаджень свіжої сосново-грабової судіброви зображуємо на графіку (рис. 2.1), де на осі абсцис відкладаємо середні вік групи (роки), а на осі ординат – запаси насаджень.       Для побудови кривих використовуємо показники 5 та 10 граф (табл.2.2). Такий графік є особливо необхідним при відсутності еталонів для окремих вікових груп. Вважається, що ця величина буде знаходитися на кривій, що проходить через сусідні точки.

Аналогічно визначаємо  і середній склад еталонного насадження, як средньозважену величину,  але за зарасом (табл.2.2.1).

-Середній  вік  насадження – 50,8;

-Дольова  участь  еталонів  у данному типі  лісу – 5,7%;                                 

Таблиця 2.2.

Типологічний потенціал і ступінь його використання свіжою сосново-грабовою судібровою.

    Група віку        Кількість ділянок, шт.    Загальна площа, га  Фактичний запас на всій площі, га м3/га  Середній фактичний запас на 1 га/м3  Середній фактичний приріст, м3/гаІснуючий типологічний еталон  Потенціальний запас на площі, м3Ступінь використання типологічного по-тенціалу    %
  Склад деревостану  Середній приріст на 1 га, м3    Повнота  Запас на 1 га, м3
123456789101112
1-10           
11-20           
21-30           
31-40           
41-50           
51-60           
61-70           
71-80           
81-90           
91-100           
Всього           

2.2. Розподіл насаджень свіжої сосново-грабової судіброви на корінні і похідні деревостани.

У зв’язку з впливом ряду стихійних і антропогеннних факторів типи лісу представлені як корінними, так і похідними деревостанами. Останні, як правило, не завжди задовільні за станом. З цього приводу на основі даних табл. 2.1 для кожної вікової групи проводиться розподіл на корінні та похідні деревостани (табл. 2.3). Аналогічно, у  межах вікових груп типи деревостанів розділяються за групами повнот.

Таблиця 2.3

Розподіл насаджень на корінні та похідні деревостани за повнотою

Група, Віку рокиЗаг. площа групи, га                                                                                       Площа деревостанів
КорінніПохідні
1,0-0,80,7-0,60,5 і <Сума по групі1,0-0,80,7-0,60,5 і <Сума по групі
га%га%га%га%га%га%га%га%
123456789101112131415161718
1-10                 
11-20                 
21-30                 
31-40                 
41-50                 
51-60                 
61-70                 
71-80                 
81-90                 
91-100                 
Всього                 
%                 
% групи  

Типи і  площа корінних та похідних деревостанів

Група віку, рокиЗаг. площа групи, гаПлоща деревостанів
КорінніПохідні
дубнякграбнякСосняксмеречникбучинникберезнякосичняк
12345678910
1-10         
11-20         
21-30         
31-40         
41-50         
51-60         
61-70         
71-80         
81-90         
91-100         
Всього         
% типу         
% по групі   

3. ЛІСІВНИЧО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТИПОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ СВІЖОЇ СОСНОВО-ГРАБОВОЇ СУДІБРОВИ

 

З метою виявлення втрат деревини у віці рубання, які вирахувані в результаті типологічного аналізу, визначається ефективність його проведення. З цією метою використовуємо показники табл. 2.2 і переносимо в табл. 3.1.

Таблиця 3.

Лісівнича ефективність типологічного аналізу

Тип лісуПлоща всього типу лісу, гаПлоща стиглих насаджень, гаНедобір деревини у віці рубання, м3Недобір деревини з 1 га у віці рубання, м3Максимальні втрати деревини в типі лісу,  м3
123456
      

Умовно приймаємо вік рубання 90 років, тобто для розрахунку використовуємо дані по останньому класу віку. Недобір деревини  вираховується як різниця між потенціальним і фактичним запасами.

4. ВИСНОВКИ ПРО СУЧАСНИЙ СТАН НАСАДЖЕНЬ

Провівши типологічний аналіз свіжої сосново-грабової судіброви (С2-сгД), ми визначили ступінь використання типологічного потенціалу (табл.2.2), з якої видно, що в середньому по типу лісу ступінь його використання  складає 93.5%, що можна вважати високим. Щодо окремих вікових груп, то найбільшим він є у віковій групі 51-60 років, де складає 127.6%, це можна пояснити тим, що дана вікова група представлена похідними високопродуктивними деревостанами. Середній вік насаджень – 50,8 роки, середня повнота – 0,8; (0,83), дольова участь еталонів у данному типі лісу – 5,7%;  

Щодо розподілу насаджень на корінні і похідні деревостани (табл.2.3), то видно, що в загальному по всіх насадженнях переважають похідні деревостани – 74,3%. Найнижча площа корінних деревостанів, припадає на вікові групи  41- 50, 51- 60 та 81-90, у віковій групі 21-30  площа їх становить лише –8,6%. Найбільша ж частка припадає на вікову групу 1-10 років – 45,5%. Із похідних деревостанів переважають похідні сосняки – 53,0%, дубняки –14,8%. Інші похідні деревостани представлені на невеликих площах – смеречняки (2,3%), грабняки (0,3%), осичняки (2,3%),  бучняки (0,6%).

Лісівнича ефективність проведення типологічного аналізу показала, що недобір у віці рубання складає 14982 м3,  недобір деревини з 1 га стиглих насаджень ( група віку 91-100) складає 111,39 м3,  коли всі насадження досягнуть віку стиглості, то максимально можливі втрати деревини за таких же умов можуть на площі  1065,8 га потенційно складати 118719,46 м3.

Список використаної літератури

  1. І.П. Тереля, П.Т. Ященко, Ю.В. Зварич, О.Б.Михайлів Лісознавство: Курсова робота. – Львів: УкрДЛТУ, 2005. – 32 с.
  2. Герушинський З. Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник. – Львів: вид-во «Піраміда», 1996.- 208 с.
  3. Воробьев Д.В. Типы лесов Европейской части СССР.- Киев: изд-во АН УССР, 1953.- 452 с.
  4. Швиденько А. Й., Остапенко Б. Ф. Лісознавство: Підручник. – Чернівці: Зелена Буковина, 2001.- 352с.
  5. Генсірук С.А., Фурдичко О. І., Бондар В.С., Історія лісівництва в Україні.  Львів: Світ, 1995.- 424с.;
  6. Заячук В.С.  Дендрологія. Покритонасінні: Навчальний посібник. – Львів:  ТзОВ  « Фірма Камула », 2004. – 408 с.