Типологічний аналіз вологої грабової бучини

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний лісотехнічний університет України

 

 

Кафедра лісівництва

Курсова робота з лісознавства

на тему „Типологічний аналіз вологої грабової бучини”

Курсова робота допущена до захисту

„____”________________ 2012 р.__________________________________

Захищено з оцінкою ___________________

„____”_______________ 2012 р.___________________________________

Виконавець: _____________________

Керівник: ________________________

Львів – 2012

Зміст

 Вступ …………………………………………………………….3 
1.Опис аналізованогоного типу лісу ……………………..………4 
1.1.Типоутворююча роль породи …………………………………4 
1.2.Класифікація типів лісу породи у даному типі лісорослинних умов …………………………………………………….………..5 
1.3.Діагностична характеристика типу лісу:……………………..…6 
1.3.1.Опис аналізованого типу лісу ………………………………….6 
1.3.2.Характеристика можливого травостою у даному типі лісу……7 
1.3.3.Опис відповідного типові лісу ґрунту ………………………….9
2.Типологічний аналіз ……………………………………………13 
2.1.Визначення фактичної і потенціальної продуктивності насаджень ………………………………………………………..17 
2.2.Розподіл насаджень на корінні і похідні деревостани ………….21
3.Лісівничо-економічна ефективність типологічного аналізу ……23
4.Висновки про сучасний стан насаджень …………………………26
 Список використаних джерел …………………………………….29

Вступ

Ліси мають велике і різностороннє значення в житті суспільства. Вони є могутнім природнім фактором, який має вплив на клімат, грунти, умови формування поверхневого стоку та ін. Ліс захищає грунти від ерозії, забезпечує рівномірний гідрологічний режим рік і територій. В процесі розвитку ліс утворює органічну масу, виконуючи при цьому ряд функцій: нагромаджує сонячну енергію, продукує кисень, сприяє затриманню вологи на полях.

Лісова типологія – це наука про класифікацію типів лісу, яка вивчає їх характер і специфічні особливості, закономірності просторового розподі­лу і мінливості, тимчасової динаміки тощо. Класифікація лісів буде тим грунтовнішою, чим більш повно, різнобічно і глибоко вивчені біологічні особливості деревних порід і екологічні умови їх місцезростання. Нагро­мадження фактичного матеріалу, його аналіз та синтез отриманих даних -це обов’язкові компоненти лісознавчого наукового дослідження.

Метою курсового проекту є:

  1. Виділити  основні типи лісу у виданому індивідуальному завданні;
  2. Провести розподіл типів лісу на корінні та похідні;
  3. Дати аналіз основному типові лісу;
  4. Дати ґрунтовну оцінку фактичної та потенційної продуктивності насаджень;
  5. Визначити та дати обґрунтування ефективності використання типологічного потенціалу

РОЗДІЛ 1. ОПИС АНАЛІЗОВАНОГО ТИПУ ЛІСУ

  1. Типоутворююча роль породи

Бук лісовий (Fagus silvatica L) є однією з головних типоутворювальних порід Ураїнських Карпат. В умовах суг рудів і грудів формує високо продуктивні деревостани.Відносяться до типових порід вологого клімату.

Т ГABCD
0    
1    
2  ++
3  ++
4  ++
5    

Широкий діапазон типологічної різноманітності бука лісового зумовлений його біоекологічними властивостями росповюдженнням у висотному плані та іншими

факторами. У складі дерево станів букових типів лісу приймають

участь фактично всі аборигенні породи Українських Карпат: граб, ялиця, явір, смерека та інші. Серед характерної домішки зустрічається також реліктова порода — тис ягідний, який разом з буком і ялицею формує унікальний тип лісу вологу тисову бучину (80 га).

В Українських Карпатах деревостани букових типів лісу займають площу близько 500 тис.га. Найбільш розповсюджені і господарсько цінні насадження представлені свіжими і вологими смереково-ялицевими субучинами і бучинами, грабовими і чистими бучинами. Інші типи лісу займають незначні площі.

  1. Класифікація типів лісу

В повсякденній діяльності лісівники віддавна ділять ліси на окремі ділянки, які є  однорідними за складом, формою, віком, походженням, бонітетом. Однак насадження з однаковими за морфологічними ознаками   можуть відрізнятись умовами поновлення, росту і розвитку  лісу, якістю деревини, очищенням дерев від сучків, вітростійкістю, особливостями ведення лісового господарства. Таксаційні морфологічні показники не розкривали причини різноманітності природних лісів за основними життєвими ознаками. В зв’язку з цим і виникла необхідність поділити ліси за типами, що  були б однорідні за грунтово-гідрологічними і кліматичними умовами і вимагали б  при однаковій таксаційній характеристиці  ідентичних лісогосподарських заходів.

За основу класифікації лісових ділянок відібрані два ведучих едафічних чинники: трофність та його зволоження. Едафічні фактори обумовлюють місцеву різноманітність лісів. У різних природних зонах екологічний вміст едафічної сітки буде неоднаковим, але в сусідніх кліматичних областях можуть бути едафічно однорідні  місце оселення з близьким лісорослинним ефектом, тобто подібні або ідентичні типи лісу.

Згідно наукових даних, типи лісу, які утворює бук звичайна  згруповані і представлені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Лісівнича характеристика основних типів лісу за участю типоутворюючої породи бука звичайного для типу лісорослинних умов D3.

Тип лісорослинних  умовХарактерна кліматична домішкаНазва типу лісуІндекс типу лісуСклад корінного деревостану
12345
D3ГрабВолога грабова бучинаD3-гБк9Бк1Г
D3–Волога чиста бучинаD3-Бк10Бк
D3Граб, ялицяВолога грабово – ялицева бучинаD3-г-яцБк6Бк3Яц1Г
12345
D3ЯлицяВолога ялицева бучинаD3-яцБк6Бк4Яц
D3Смерека, ялицяВолога смереково – ялицева бучинаD3-см-яцБк6Бк3Яц1См
D3ТисВолога тисова бучинаD3-тсБк8Бк2Яц+Тс
  1. Діагностична характеристика типу лісу.

Як бачимо із попереднього розділу бук лісовий зустрічається у багатьох едафотопах. Проте найкраще він почувається у вологих та свіжих умовах місцезростання, а найбільш продуктивнішим він є у багатих та відносно багатих типах грунту, тобто у грудах та сугрудах.

1.3.1. Опис аналізованого типу лісу.

Тип лісу – волога грабова бучина (D2 – г Бк)

Поширений повсюдно до висоти 600 м.н.р.м. Грунтові умови: сірі лісові грунти, опідзолені потужні (понад 1,3 м) на лесовидних суглинах часто оглеєні.

Умови ґрунтоутворення: клімат помірний, континентальний, субгумідний (К3~1), тип водного режиму – періодично-промивний, рельєф частіше хвилясто-горбистий, рідше — рівнинний ; грунтотвірні породи переважно карбонатні – лесоподібні суглинки, лес.

Рослинність:

1.Деревна

а) корінні насадження

— деревостан — бук I бонітету з домішкою граба, явора, клена гостролистого.

— підлісок, підріст — підлісок дуже рідкий із ліщини, свидини, бруслини. Відновлення добре.

б) похідні типи деревостанів: грабняки, букняки, осичники

.

1.3.2. Характеристика можливого травостою у даному типі лісу.

Для визначення типів лісу використовують комплекс різноманітних ознак, які відображають тісний зв’язок між рослинністю і умовами виростання. Чим більша кількість індикаторів підтвер­джує цей зв’язок, тим повніше і достовірніше розуміння лісорослинних умов ділянки, тим достеменніше встановлення типу. Головний критерій, який дає право віднести дану ділянку лісу до того чи іншого типу лісу, — рослинність.

Характерні види-індикатори властиві тільки певним типам лісу і не зустрічаються в інших. Види з широким екологічним ареалом можуть зустрічатися в різних едатопах. Тому при користуванні трав’яними рослинами як індикаторами враховують постійність, сталість, тривалість, рясність, їх життєві фор­ми. Наприклад, в борах росте виключно оліготрофна рослинність: чебрець (чебрик), нечуйвітер волохатий, оленячий мох, верес, плеуроцій Шребера, чорниця, брусниця, буяхи (лохина), в суборах, крім оліготрофів, які часто формують основний фон надґрунтового покриття, зустрічаються також мезотрофи: орляк, грушанки, буквиця, медунка вузьколиста, плаун (п’ядич); в сугрудах у надґрунтовому покритті зустрічаються види всіх трьох груп трофності: олігрофи, мезотрофи і мегатрофи, але з переходом до більш бідних підтипів кількість олігротрофів збільшується, а в напрямку більш багатих — зменшується або вони зовсім зникають; для груд і в характерне покриття ви­ключно із мегатрофів: яглиця, копитень, зірочник, квасениця, ме­дунка, безщитник жіночий.

Трав’яний покрив є чудовим показником вологості грунту. Він відбиває не короткочасні зміни вологості, які відбуваються під впливом дощів або посух, а більш-менш тривалий стан грунту за зволоженням. В дуже сухих типах росте ксерофітна і ксеромезофітна рослинність: ковила, безсмертник піщаний (цмін), оленячий мох, нечуйвітер волохатий, …; в сухих, крім згада­них видів, з’являються мезофіти: брусниця, зелені мохи, орляк, зірочник, чина, …; в свіжих типах на фоні мезофітів зрідка можна знайти мезоксерофіти: котячі лапки, скабіозу жовту, таволгу шестипелюсткову, ломиніс  …, які дуже розростаються на полянах. Вологі типи відрізняються від свіжих відсутністю ксеромезофітів і наявністю мезогігрофітів, таких, як зозулин льон, молінія голуба, плаун, чемериця біла, безщитник жіночий, жовтяниця черговолиста, …; в сирих типах, крім мезогігрофітів і мезофітів, зустрічаються гігрофіти: гадючник, розрив-трава звичайна, вовконіг, …, а для мокрих типів характерна рослинність із гігрофітів: пушиця, журавлина (клюква), мохи сфагнові.

Роль трав’яних рослин по-різному характеризує лісорослинні умови і вони виступають в різних аспектах. У типологічному плані виділяють такі групи рослин:

  • характерні види – це рослини-індикатори, які властиві окремим типам і   не зустрічаються в інших;
  • постійні види – це такі види, які зустрічаються в одному типі більше 50%;
  • панівні  види – ті види, які переважають над іншими;
  • випадкові види – види, які випадково потрапили на ділянку.
  •  

Рослини – індикатори вологої грабової бучини

№ п.пУкраїнська назваЛатинська назваТрофотопГігротоп
12345
1Яглиця звичайнаAegopodium podagariaD2,3,4
2Осока волосистаCarex pilosaC,D2,3
3Плющ звичайнийHedera helixD2,3
4Щитник чоловічийDryopteris filix – masC,D2,3,4
5Розрив – трава звичайнаImpatiens noli tangereC,D3,4
6КвасеницяOxalis acetosellaC,D3,4
7Вороняче окоParis guadrifoliaD2,3
8Тонконіг звичайнийPoa trivialisB,C,D2,3,4
9Медунка темнаPulmonaria obscuraC,D2,3
10Розхідник звичайнийGlechoma hederaceaD2,3
11Зірочник ланцетовиднийStellaria holosteaC,D2,3
12Безщитник жіночийAthyrium felix – feminaC,D3,4
13Зубниця залозистаDentaria glandulosaC,D2,3
14Кропива дводомнаUrtica dioicaD2,3,4
15Вероніка дібровнаVeronica chamaedrysC,D2,3

1.3.3. Опис відповідного типові лісу ґрунту.

Враховуючи задані закономірності та специфіку географічного поширення лісів та грунтів України пропонується узагальнений опис відповідного вологій грабовій бучині типу ґрунту, а саме дернового,  сірого лісового.

Ці ґрунти зональні для суббореальних Лісостепів, як виняток зустрічаються в Поліссі України (на лесових островах), в північних районах степу, у Євразії утворюють вузьку перервану смугу, яка включає північну Молдову, Україну, Росію, Казахстан, Східний Сибір і тягнеться аж до Байкалу; невеликі масиви є в інших країнах східної Європи, в Канаді, США.

Умови ґрунтоутворення: клімат помірний (суббореальний), континентальний, субгумідний (Кз ~ 1), тип водного режиму – періодично-промивний, рельєф частіше хвилясто-горбистий, рідше -рівнинний; ґрунтотворні породи переважно карбонатні – лесоподібні суглинки, лес, рідше – покривні суглинки, морена, рослинність -широколистяно-трав’янисті ліси, що чергуються з трав’янистими ділянками, в минулому зайнятим лісом. Зараз більшість території розорана.

Ще в XIX ст. обговорювалось декілька гіпотез щодо походжен­ня сірих лісових ґрунтів. В.В.Докучаєв вперше виділив їх як ґрунто­вий тип, вважав самостійними лісовими ґрунтами, не виключаючи й іншого шляху їх утворення – опідзолення чорноземів. С.Г.Коржинсь-кий писав, що сірі лісові грунти утворюються з чорноземів в резуль­таті поселення лісу як більш стійкої рослинної формації. Подібну гіпо­тезу також підтримував А.І.Набоких – сірі лісові ґрунти є поступо­вим переходом між чорноземами й підзолистими ґрунтами. Проти виступив В.Р.Вільямс, його підтримали В.І.Талієв, П.М.Крилов: сірі лісові ґрунти утворились із дерново-підзолистих при вирубці лісів, поселенні лугово-степової чи культурної рослинності. Подальші дос­лідження підтвердили правильність поглядів В.В.Докучаєва про гене­тичну самостійність цих ґрунтів, а решта гіпотез має обмежене зна­чення, пояснюючи їх формування на межі двох рослинних формацій і, можливо, утворення темно-сірих лісових ґрунтів.

Згідно з сучасними уявленнями, які найбільш повно висловив Б.П.Ахтирцев, сірі лісові ґрунти утворились під широколистяними лісами в післяльодовиковий період, коли лесові породи почали по­ступово вкриватись лісом, під впливом таких основних процесів: гумусонакопичення, біологічної акумуляції зольних речовин, вилуговування карбонатів і легкорозчинних солей, міграції гумусових речовин і продуктів розкладу мінералів, лесиважу. Тобто, узагаль­нюючи, проявляються дерновий, дуже загальмований підзолистий процеси та лесиваж. Таке співвідношення процесів пов’язано з низ­кою факторів. Перший – характер біологічного кругообігу речовин під широколистяним лісом. Впливають також умови проходження’ гуміфікації рослинних залишків, ослаблення промивання грунту атмосферними опадами, карбонатний характер материнської породи. На поверхню ґрунту щорічно надходить від 70 до 90 ц/га рослинно­го опаду, багатого N та зольними елементами, який швидко розкла­дається в умовах аеробіозису, сприятливого теплового режиму з утворенням складних гумусових речовин. Вони нейтралізуються Са, який міститься як в рослинному опаді, так і в материнській породі. Тому кислотний гідроліз мінералів слабкий, порівняно незначна й міграція продуктів їх руйнування по профілю. Інтенсивність опідзолення залежить від гідротермічних умов і збільшується з півдня на північ та зі сходу на захід України, тому що в цьому напрямку зрос­тає інтенсивність промивання грунту, тривалість періоду розкладу органічних залишків. У результаті зменшується кількість гумусу, потужність гумусованого горизонту, проте збільшується потужність і морфологічне вираження опідзоленого.

Профіль цілинного сірого лісового ґрунту має в загальному вигляді таку будову :

Нл – лісова підстилка потужністю 2-Зсм;

НЕ (Не) – гумусово-елювіальний, бурувато-сірий, пухкий, горіхувато-грудкуватий, присипка SіО2; Х[Еп] – підзолистий, слабкогумусова-ний, білястий, плитчастий, пухкий, при­сутній тільки у світло-сірих лісових ґрунтах;

Іе (ІН в темно-сірих) – ілювійований, перехідний, багато присипки SіО2, горіхуватий;

І (ІЬ в темно-сірих) – ілювіальний, темно-бурий, дуже щільний, призмопо-дібний, органо-мінеральне лакування, вмита присипка SіО2;

Рк – материнська порода, найчасті­ше – лесоподібний суглинок, бурно ки­пить, безформенно-грудкувата, пухка, трубочки СаСО2

За зовнішнім виглядом дуже подібні до дерново-підзолистих грунтів, але відрізняються карбонатністю материнської породи, меншою потужністю Е- горизонту (до10-20см). Сірі лісові глейові утворюються на ділянках з підвищеним зволоженням (у западинах, на слабко дренованих плоских вододілах). Відрізняються наявністю ознак перезволоження в профілі. Підтипи сірих лісових ґрунтів відрізняються як за будовою профілю, так і за властивостями. Світло-сірі лісові мають найсильнішу опідзоленість: Нл+НЕ+Е(Ь)+І+Рк; сірі лісові: Нл+НЕ+І+Рк;темно-сірі: Нл+Не+НІ+Рі+Рк.

За гранскладом спостерігається чітка диференціація за Е-І типом, максимальна у світло-сірих лісових. Добре виражена диференціація за хімічним складом. Важливою діагностичною ознакою є вміст гумусу, кількість якого різко зменшується з глибиною, особливо у світло-сірих. Тип гумусу у світло-сірих – гуматно-фульватний, а в темно-сірих – гуматний. Ґрунти загалом кислі, але темно-сірі мають слабокислу реакцію середовища. У складі обмінних катіонів перева­жають Са та Мg, водню та алюмінію досить мало. Фізичні власти­вості сірих лісових ґрунтів несприятливі, оскільки в складі грануло­метричних фракцій багато пилу, тому грунти запливають, утво­рюється кірка.

Роди: залишково-карбонатні – утворились на продуктах виві­трювання щільних карбонатних порід; буруваті – розвиваються в Передкарпатті, на Прут-Дністровському межиріччі під буково-гра­бовими трав’янистими лісами, на лесоподібних, проте сильно вилу-гуваних породах. Переважно безкарбонатні, мають буруватий відтінок, ознаки переміщення колоїдів виражені слабкіше, відсутня горіхувата структура; реградовані – спостерігаються ознаки підняття карбонатів при збереженні первинної будови профілю; мочаристі -розташовані на перезволожених ділянках; контактно-лугуваті – розвиваються на двочленних материнських породах, на контакті яких спостерігаються ознаки оглеєння; з 2-м гумусовим горизонтом – нижче Не знаходиться реліктовий Н-горизонт, що переходить в І.

РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТИПУ ЛІСУ

На основі даних, отриманих для курсової роботи додатково потрібно визначити:

  • запас на ділянці (його отримують перемноживши площу ділянки (гр. 2) на запас на 1 га даної ділянки (гр..9));
  • загальну площу для кожної вікової групи і площу типу лісу в цілому шляхом підсумку у вікових групах у гр. 2;
  • загальний запас для вікової групи і типу лісу в цілому (підсумок у гр. 10);
  • тип деревостану (гр. 11) – корінний чи похідний.

Типи деревостану виділяють у межах типу лісу. Згідно  з принципами лісівничо-екологічної типології деревостани поділяють на корінні і похідні. Корінними деревостанами для кожного типу лісу виділяються такі природно і штучно сформовані ліси, склад і продуктивність яких близькі до складу і продуктивності збережених або раніше описаних природних лісів даного типу лісу тобто у складі деревостану переважаючою повинна бути типоутворююча порода та необхідна дольова участь характерних кліматичних домішок. Штучно створені деревостани, які сформувались природно, але не відповідають за складом природним насадженням в ідентичних типах лісу відносяться до похідних. Похідні деревостани утворюються на місці корінних у результаті вирубки лісу, пожеж, вітровалів, створення лісових культур.

Типи деревостану можна позначити символами: корінний тип деревостану «К» і похідний – «П».

2.1 Визначення фактичної і потенційної продуктивності

Для визначення вказаних показників та вирахування ступеня використання типологічного потенціалу зведені показники таблиці 2.1 зводимо в таблицю 2.2.

.

Таблиця 2.2.

Типологічний потенціал вологої буково-ялицевої смеречини і ступінь його використання смеречині

Група віку, рокиЗагальна площа, гаФактичний запас на всій площі, м3Середній фактичний запас га 1
га, м3		Середній фактичний приріст, м3/гаІснуючий типологічний еталонПотенційний запас на площі, м3Ступінь використання типологічного потенціалу
Склад дерево-стануПриріст на 1 га,
м3/га		ПовнотаЗапас,
м3/га
1234567891011,0
1-10139,7385027,55,57Бк3Г71,0354889,578,7
11-20163.39993,661,24,088Бк1Г1Б+Д,Яв4,70,9701143187,4
21-30119,812124101,24,058Бк2Г3,30,71301557477,8
31-40115,518925163,84,685Бк3Г2Б6,30,82202541074,5
41-50124,731408251,95,68Бк2Г4,70,721026187119,9
51-60107,629474273,94,010Бк+Г5,50,83003228091,3
61-7048,717642362,25,69Бк1Г6,30,84101996788,4
71-8088,740060451,66,08Бк2Г+Б4,80,736031932125,5
81-10083.324585295,13,29Бк1Г5,60,75004165059,0
Всього991,3188061,61988,4  42,71   48,2   2235  209320,5  802,5  
середнє 20895,73220,94,7 5,36  0,78248,323257,889,2

Для визначення показників табл. 2.2 виконуємо наступну роботу:

  • середній фактичний запас на 1 га (гр. 5) отримаємо, як частку від ділення фактичного запасу на всій площі (гр. 4) на загальну площу групи (гр. 3);
  • середній фактичний приріст на 1 га. (гр. 6) визначається шляхом ділення середнього запасу на середній вік даної групи, тобто на 5, 15, 25, і т.д. років;
  • середній вік насаджень типу лісу визначається, як середньозважена величина. Для цього перемножуємо площу кожної вікової групи на її середній вік. Відтак сумуємо їх і розділяємо на загальну площу лісу.

Асер = 39,4 років,

Асер-середній вік насаджень.

  • склад деревостану типологічного еталону (гр. 7) вибирається для кожної вікової групи з табл. 2.1. За типологічний еталон приймаємо корінний деревостан високої повноти і максимальної продуктивності. Вказані показники заносимо у графи 7, 9, 10. на основі цих даних визначаємо середній приріст потенційного насадження (гр. 8);

Середній склад еталонного деревостану визначається як середньозважена величина, але за запасом ( табл. 2.2.1.). Для визначення участі породи її запас ділять на загальний запас на 1 га.

Таблиця 2.2.1.

Розрахунок усередненого запасу еталонних насаджень

Група вікуСклад еталонуЗапас на 1 гаУчасть порід, м3
БкГБ
123456
11-207Бк3Г3524,510,5–
21-308Бк1Г1Б+Д,Яв705677
31-408Бк2Г13010426–
41-505Бк3Г2Б2201106644
51-608Бк2Г21016842–
61-7010Бк+Г300300––
19Бк1Г41036941–
71-808Бк2Г+Б36028872–
81-1009Бк1Г50045050–
Разом2235    1869,5314,551
Участь порід у формулі 820,2
Усереднений склад3Бк2Г+Б
  • потенційний запас (гр. 11) кожної вікової групи визначаємо шляхом перемножування запасу на 1 га типологічного еталону (гр. 10) на загальну площу вікової групи (гр. 3);
    • ступінь використання типологічного потенціалу (гр. 11) визначаємо: К = (гр. 3/ гр. 10)∙100%

В порядку перевірки ступеня використання типологічного потенціалу його можна визначити шляхом співставлення середнього фактичного запасу на 1 га (гр. 4) з потенційним (гр. 10).

Фактичну і потенційну продуктивність насадження відповідного типу лісу рекомендується зобразити на графіку (Рис. 2.1.), де на осі абсцис відкладаємо середній вік групи (роки), а на осі ординат запаси насаджень. Для побудови кривих використовуємо показники гр.4 та гр. 10 граф (табл. 2.2). Такий графік є особливо необхідний при відсутності еталонів для окремих вікових груп. Вважається, що це величина буде знаходитися на кривій, що приходить через сусідні точки.

Рис.2.1 Фактична та потенційна продуктивність.

Як бачимо із рис. 2.1 до близько до 75 років потенційний запас на 1 га міг би бути більшим за наявний. Але починаючи з 76 років потенційний запас корінного еталонного насадження різко змершується, і навіть є меншим за фактичний. Таке явище можна пояснити збільшенням відсоткового складу другорядних порід та природнім відпадом головної породи.

2.2 Розподіл насаджень на корінні і похідні деревостани

У зв’язку з впливом росту стихійних і антропогенних факторів типи і лісу представлені, як корінними, так і похідними деревостанами. Останні, як правило, не завжди задовільні за станом. З цього приводу на основі даних табл. 2.1. для кожної вікової групи проводиться розподіл на корінні та похідні деревостани (табл. 2.3). В межах вікової групи типи деревостанів розділяються за групами повнот.

Таблиця 2.3.

Розподіл насаджень на корінні і похідні деревостани за повнотою

Група віку, рокиЗагальна площа, гаПлоща деревостанів
корінніПохідні
1,0-0,80,7-0,60,5 і <сума по групі1,0-0,80,7-0,60,5 і <сума по групі
га%га%га%га%га%га%га%га%
123456789101112131415161718
1-10139,768,224,114,39,1––82,518,257,215,1––– 57,210,6
11-20163,347,816,93,82,4––51,611,482,221,729,521,3––111,720,7
21-30119,830,110,633.221,1––63,314,037,49,919,113,8––56,510,5
31-40115,538,913,742,527,0––81,418,034,49,0––––34,16,3
41-50124,746,416,421,213,5––67,614,936,59,720,614,9––57,110,6
51-60107,612,84,5––––12,82,861,116,233,724,3––94,817,6
61-7048,722,88,13,01,9––25,85,712,83,46,14,44,017,722,94,2
71-8088,7––33,121,0–—33,17,340,510.715,110,9––55,610.3
81-10083,316,05,76,23.9––34,07,516,44.314,310,318,682,349,39,1
Всього, га991,3283,0157,3–452,1378,2138,422,6539,2
%10028,515,9–45,638,213,9 54,4
% типу45,654,4

В подальшому похідні деревостани розділяються за переважаючими породами (табл. 2.4), що допоможе виявити причини зміни порід.

Таблиця 2.4

Площа корінних і похідних деревостанів

Група віку, рокиЗагаль на площа, гаТипи деревостанів і їх площа, га
КорінніПохідні
букнякграбняксмеречникдубняксоснякберезнякяличникяворинник
12345689101112
1-10139,782,540,39,66,21,1––––
11-20163,351,678,9–11,816,34,7–––
21-30119,863,347,6––8,9––––
31-40115,581,418,3––8,67,2–––
41-50124,767,641,05,9–––10,2––
51-60107,612,870,712,7–11,4––––
61-7048,725,89,80,84,0–––8,3–
71-8088,733,144,5––0,50,3––10,3
81-10083,334,041,57,8––––––
Всього, га991,3452,1392,636,822,046,812,210,28,310,3
% типу10045,654,4  
% групи100 39,63,72,24,71,351,020,81,0

Загальна площа похідних деревостанів становить 539,2 га, серед яких найбільшу площу займають букняки (39,6%), дубняки (4,7%), грабняки (3,7 %). Похідні деревостани з переважанням інших порід складають близко 1%.

Розділ 3. Лісівничо-економічна ефективність типологічного аналізу

З метою виявлення втрат деревини у віці рубки, які виявленні в результаті типологічного аналізу відповідного типу лісу визначається лісівнича ефективність його проведення. З цією метою використовуємо показники табл. 2.2. (гр. 4, 11) і переносимо в табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Лісівнича ефективність типологічного аналізу

Тип лісуПлоща всього типу лісу,  гаПлоща стиглих насадженьНедобір деревини у віці рубки, м3Недобір деревини з 1 га у віці рубки, м3Максимально можливі втрати деревини в типі лісу, м3
123456
D3-г-Бк991,383,3-17065-204,9-203117,4

Показники табл. 3.1. визначаємо наступним чином:

  • вік рубки приймаємо згідно діючих вимог залежно від породи, типу лісу та групи лісів, лісорослинної зони.

 В даному випадку вік рубки становить 81-100 років.

  • недобір деревини (гр. 2) вираховуємо, як різницю між  фактичним  і потенційним запасом;
  • площу стиглих насаджень беремо з табл. 2.1. (гр. 3), на основі даних про вік рубки;
  • недобір деревини з 1 га у віці рубки (гр. 5) отримуємо, як частку від ділення недобору деревини у віці рубки (гр. 4) на площу стиглих насаджень;
  • площу всього типу лісу (гр. 2) беремо із табл. 2.1. (гр. 2);
  • максимально важливі втрати деревини в типі лісу визначається шляхом перемноження недобору деревини з 1 га у віці рубки (гр. 5) на площу всього типу лісу.

З  таблиці  3.1   можемо зробити висновки про те, що недобір деревини у віці рубки становить  -17065м3. Такий показник зумовлений тим, що потенційний запас на ділянці, яка підлягає в  рубку головного користування, є більшим ніж фактичний. Максимально можливі втрати деревини  в даному типі лісу становлять- -203117,4 м3.

Для покращення ефективності типологічного потенціалу  слід проводити наступні господарські заходи:

  • Правильно і своєчасно проводити рубки догляду, зокрема: освітлення, прочищення, прорідження та прохідні рубки;
  • Звернути увагу на належний рівень проведення санітарних заходів;
  • Забезпечити необхідні умови для вирощування високопродуктивних насаджень.

4. Висновки про сучасний стан насаджень вологої грабової бучини.

Аналізуючи вікову структуру насаджень, бачимо, що найбільшу площу насаджень займають молодняки, тобто деревостани у віці 11-20 років. Ступінь використання типологічного потенціалу становить 89 %. Рівень використання є недостатнім проте цілком характерним для цього типу лісу, і пов’язаний з неоднорідною часткою супутніх порід, які максимально відповідають грунтово-кліматичним умовам місцезростання. Так молодняках та середньовікових насадженнях ступінь використання типологічного потенціалу є недостантнім, тоді як у пристигаючих та стиглих деревостанах цей показник значно перевищує потенційно можливий. Це більшою мірою повязано із більшою продуктивністю похідних деревостанів. Таке явище не є позитивним, оскільки збільшення частки другорядних мяколистяних порід може призвести до небажаної зміни порід та зменшення цінності вирощуваної деревини. Змішані за складом і складні за формою лісостани повніше використовують лісорослинні умови, тому є більш продуктивнішими, більш стійкими.

Втрати деревини у віці рубки є від’ємними і  становлять -204,9м3/га, тобто у віці рубки ми фактично отримали запас на 1 га менший ніж у еталонному корінному насадженні, що становить -17065 м3 на всій площі стиглих насаджень. Загальний ж показник втрати деревини на усій площі деревостанів, який становить -203117,4 м3 не може бути репрезантативним оскільки це кількісний показник а не якісний..

Також, слід звернути увагу на особливості розподілу насаджень на похідні та корінні. Похідні деревостани займають близько 54,4 %, порівняно з корінними, які складають 45,6% від всієї площі деревостанів. Для того щоб відновити корінні насадження без змін порід, а також підвищити продуктивність деревостанів необхідним є видалення небажаних малопродуктивних деревостанів та наповнення площ головними породами; застосовувати певні методи боротьби з хворобами та шкідниками, що не впливатимуть на процес зміни порід. А також проводити додаткові господарські заходи, що б зменшували негативний вплив другорядних порід на головну, і підвищити стійкість насаджень до впливу несприятливих природних явищ. Всі  перераховані вище умови можуть бути дотримані у випадку здійснення всіх лісогосподарських систем заходів. Запроектовані системи заходів по підвищенню продуктивності насаджень наведені в табл. 4.1

Табл.4.1

Проект систем заходів для різних вікових груп

вологої грабової бучини

№Група віку, рокиПовнотаСистема заходівПлоща,га
12356
1.1 – 101,0 – 0,8Враховуючи вік проводимо освітлення68,2
   В даному випадку проводимо реконструкцію деревостану57,2
  0,7 – 0,6Проектуємо доповнення головної породи14,3
     
  0,5 і <  
     
2.11 – 201,0 – 0,8За даного віку проводимо  прочищення47,8
   Також прочищення82,2
  0,7 – 0,6Реконструкція деревостану3,8
   Реконструкція деревостану29,5
  0,5 і <  
     
3.21 – 301,0 – 0,8На даному етапі проводимо прорідження30,1
   Також рубка прорідження37,4
  0,7 -0,6Прорідження33,2
   Прорідження19,1
  0,5 і <  
     
4.31 – 401,0 – 0,8Проектуємо рубку прорідження38,9
   У похідних насадженнях проводимо також прорідження34,4
  0,7 – 0,6Не проводимо ніяких заходів42,5
     
  0,5 і <  
     
5.41 – 501,0 – 0,8При даному віці і повноті проектуємо прохідну рубку46,4
   Похідні насадження також потребують прохідної рубки36,5
  0,7 – 0,6Часткове видалення хворих дерев21,2
   Вирубування  фаутних дерев20,6
  0,5 і <  
12356
     
6.51 – 601,0 – 0,8Використовуємо прохідну рубку12,8
   Для похідних деревостанів також проектуємо прохідну рубку61,1
  0,7 – 0,6  
   Ніяких заходів не проводимо33,7
  0,5 і <  
     
7.61 – 701,0 – 0,8Застосовуємо прохідну рубку22,8
   Для даного насадження проектуємо прохідну рубку12,8
  0,7 – 0,6Заходів не проводимо3,0
   Заходів не проводимо6,1
  0,5 і <  
   Проектуємо суцільно-лісосічну рубку4,0
8.71 – 801,0 – 0,8  
   За даного віку застосовуємо суцільно поступову рубку40,5
  0,7 – 0,6Проектуємо групово-вибіркову рубку33,1
   Проектуємо групово-вибіркову рубку15,1
  0,5 і <  
     
9.81 – 1001,0 – 0,8В даному віці уже можна проектувати поступову рубку в 3 прийоми рубку16,0
   В даному віці уже можна проектувати поступову рубку в 3 прийоми рубку16,4
  0,7 – 0,6Проектуємо групово-вибіркову рубку6,2
   Проектуємо групово-вибіркову рубку14,3
  0,5 і <  
   Проектуємо суцільно-лісосічну рубку18,6

На всіх ділянках було запроектовано систему заходів, щодо підвищення продуктивності насаджень відповідно до правил ведення лісового господарства та нормативами, щодо проведення рубок догляду та рубок головного користування

Список використаних джерел

  1. Герушинський З. Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник. – Львів: вид-во «Піраміда», 1996.- 208 с.
  2. Тереля І.П., Ященко П.Т., Зварич Ю.В., Михайлів О.Б. Лісознавство: Курсова робота. – Львів: УкрДЛТУ, 2005. – 32 с.
  3. Швиденко А. Й., Остапенко Б. Ф. Лісознавство: Підручник. – Чернівці: Зелена Буковина, 2001.- 352с.
  4. Генсірук С.А., Фурдичко О. І., Бондар В.С., Історія лісівництва в Україні.  Львів: Світ, 1995.- 424с.;
  5. Термена Б.К. Лісознавство з основами лісівництва: Навчальний посібник. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2004. – 160 с.